У похованнях правителів та представників еліти (як чоловіків, так і жінок) померлих часто ховають разом із їхнім особистим майном, зброєю, обладунками, інструментами, столовим начинням та атрибутикою для кельтських бенкетів, настільними іграми, додатковим одягом, продуктами харчування та дорогоцінними предметами, як-от витончена імпортна кераміка або бронзовий посуд і золоті прикраси. Померлого, якщо він був достатньо важливим, часто клали в обшиту деревом камеру глибоко всередині великого насипу землі. У внутрішній камері труп часто клали на чотириколісний віз (зазвичай розібраний) або лаву й одягали в усі їхні вбрання. Поховання в курганах могли бути для однієї особи або мати інших мешканців, доданих пізніше з часом. Кілька курганів були виявлені в безпосередній близькості один від одного у великих кельтських поселеннях. Поховання в плоских могилах поступово витіснили використання курганів.
Поховання предметів разом із померлим вказує на віру в те, що ці речі знадобляться їм або під час подорожі до кінцевого пункту призначення, або після досягнення кінцевого пункту призначення, або обох. Наші знання обмежені, але потойбічний світ, можливо, розглядався як це життя, але без усіх негативних елементів, таких як хвороби, біль і горе. Звичайно, такою була думка кельтів у середньовічній Європі. У цьому сенсі, тоді було мало чого боятися смерті, коли душа покидала фізичне тіло.
Не всі кельти були поховані. Кремація стала більш поширеною з 2 століття до нашої ери, ймовірно, під впливом середземноморських культур. Іноді кремовані останки потім ховали. Іншою альтернативою було втілення — коли труп залишали під впливом стихії на певний період, а потім кістки або ховали, або зберігали для майбутніх релігійних церемоній.
Альона Дмитрук
