Веб-конференція з Юрієм Шеляженком, Лідером “Українська Рада Вільнодумців і Віруючих” на тему :”Що таке Українська Рада Вільнодумців та Віруючих: мета та завдання організації”

Євген сказав:

Ваша релігійна спільнота підтримує рішення Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій? Як Ваша організація співпрацює з радою, і які на Вашу думку є шанси увійти туди?

Сергій сказав:

Скажіть, навіщо вигадувати нову релігію? Чим вам не до вподоби решта?

Ольга сказав:

З якими релігійними та громадськими організаціями співпрацює Українська Рада Віруючих та Вільнодумців ? І чи є у вас закордоні партнери ?

IRA сказав:

Скільки учасників вашої органазації ? Бо якщо подивися на попередні ваші проекти. Такі як: Інститут Душевної Релігії то там були лише ви ? У цій органазації скільки людей ? І кого б ви виділили з членів. Якщо такі звісно є … В чому я глибоко сумніваюся

Юрій Шеляженко сказав:

IRA: “Скільки учасників вашої організації? Бо якщо подивися на попередні ваші проекти, такі як Інститут Душевної Релігії, то там були лише ви? У цій органазації скільки людей? І кого б ви виділили з членів, якщо такі звісно є… В чому я глибоко сумніваюся”.

Юрій Шеляженко: “Ви занадто скептичні щодо чисельності віруючих в найвищу цінність людини. Дійсно, за звичаєм душевної релігії слід стверджувати, що ми все людство як одна людина, але якщо казати про матеріалістичний підхід, то в Інституті душевної релігії нас кілька експертів. У мене є десятки знайомих віруючих в найвищу цінність людини, деякі беруть участь у душевних спільнотах, щоправда, не всі, дехто спілкується з Богом самостійно, як буває і з послідовниками інших віровчень. Доводилося чути оптимістичні оцінки про сотні та навіть тисячі віруючих душевної релігії, хоча важко сказати, наскільки вони обгрунтовані. Насправді, то все матеріалістичні підходи, які мене мало хвилюють, бо для мене все людство як одна людина є моїми одновірцями, продовжувачами вічної традиції людяності, навіть якщо люди наївно відмежовуються від душевної релігії: не будуть же мудрі батьки відмовлятися від дітей, які відвернулися від батьків? Як я вже казав, анімізм лежить в основі людської свідомості, це прабатьківське або, якщо хочете, праматеринське, глибоко архетипічне начало всіх релігій і світоглядів, навіть тих, які проявляють свою душевність у парадоксальному запереченні своєї душевності. Що стосується Української Ради Вільнодумців і Віруючих, то вона налічує 11 учасників. Нас легко знайти у соцмережах, подивитися фотографії засновників, ікони учасників з їх іменами на блоку марок, який ми випустили на честь заснування організації. До речі, у нас на посвідченнях експертів організації ікони замість фотографій. Не бачу необхідності нікого виділяти. По наших ділах ви пізнаєте нас”.

Андрій Корчинський: “Чи фінансує ваша організація наукові проекти?”.

Юрій Шеляженко: “У нас нема грантових програм, але ми в міру своїх можливостей підтримуємо наукову творчість учасників організації. Скоро, наприклад, за нашої підтримки вийде книга про нові та незвичні релігії і культи, одним зі співавторів якої є наш експерт з релігієзнавства Ігор Дмитрук”.

Андрій сказав:

Якщо релігія передбачає віру у надприроднє, то якому надприродньому божеству поклоняються вірні Української душевної спільноти?

Анатолій сказав:

Що обіцяє віровчення послідовникам Української Душевної спільноти за вірність та відданість?

Оксана сказав:

У Вас є обряди та таїнства? Хрещення, причастя?

Гуманна Людина сказав:

Українська душевна спільнота має духовну систему освіти?

Степан сказав:

Що Ви думаєте про порушення релігійних прав, котрі не підтримують гомосексуальний спосіб життя? Приклад: під час Київпрайду 2016 єпископа лютеранської церкви не пустили провести богослужіння мотивуючи це рішенням Київради, якщо не помилюсь. Але ж у пастора є свої права та обов’язки перед Богом, якого сповідує, вірними громади. Хто захистить його права? Пройшовши крізь натовп прайду, пастор був в меншості і хотів дістатись до каплиці. А права меншостей потрібно захищати. Прокоментуйте.

Ольга сказав:

Ви пророк?

Юрій Шеляженко сказав:

Андрій Корчинський: “А чому виділили кошти саме на цю книгу? І взагалі ви 100 відсотків взяли на себе фінансування? Чи можна буде якось свої тексти запропонувати Вам на публікацію?”.

Юрій Шеляженко: “Ця книга актуальна і достойна. Я не буду розкривати організаційні деталі, тим більше, що все це знаходиться в процесі вирішення. Так, можете запропонувати свої тексти”.

Андрій: “Якщо релігія передбачає віру у надприроднє, то якому надприродньому божеству поклоняються вірні Української душевної спільноти?”.

Юрій Шеляженко: “Богу як продовженню людини через душу до нескінченності”.

Андрій: “От дивіться: харизмати приваблюють людей вірою в чудеса, Свідки Єгови – літературою та вивченням Біблії. Православні – літургічним співом. Чим ж приваблюють послідовники Української душевної спільноти?”.

Юрій Шеляженко: “Свободою. Утвердженням, розвитком, капіталізацією свободи”.

Анатолій: “Що обіцяє віровчення послідовникам Української Душевної спільноти за вірність та відданість?”.

Юрій Шеляженко: “Вірність закріплює згоду, відданість заслуговує на взаємність. Відповідно до формули віровизнання для віруючих в найвищу цінність людини вірність означає перш за все вірність собі, а відданість означає покору правді, тобто постійне перебування у діалозі з Богом, повне прийняття в якості слова Божого висновків з думок та наслідків вчинків. Це включає і самовіддачу в утішенні та допомозі й добрих порадах людям, як вказано в Люд. 3.2. Завдяки вірності собі та відданості Богу ми самостійно та у співпраці досягаємо досконалості, мети душевної спільноти, як і сказано в Декларації суверенітету особистості та Регламенті душевної спільноти, відповідно, Декл. 2, 6, і Регл. 1. Бог щедро нагороджує дотримання морального закону душевної релігії, заповідей віри в себе, вірності собі, володіння собою. Численні форми винагороди перераховано у тій самій формулі віровизнання, у Священному писанні, зокрема, зверну вашу увагу на Симв. 46, Діал. 7-8. Такою винагородою є самовдосконалення, самоцінність, свобода, звільнення від гріхів, успішна творчість, гармонія, перемога, любов, солідарність, мудрість, благословення, одкровення, енергія, сила і всі інші спільні блага щастя як універсального сенсу життя”.

Оксана: “Чи існує в вашій організації пісенна традиція? Наприклад, збірник духовних пісень. Його можна придбати?”.

Юрій Шеляженко: “Коли хочеться співати, можна співати будь-який текст. Священне писання душевної релігії місцями дуже поетичне. Окремого збірника духовних пісень у нас поки немає, але певні початки поетичної традиції є. Наприклад, я написав низку душевних сонетів, також є гімн душевної релігії. Наведу приклади, і судіть самі, наскільки це Богоодкровенно.

ПОВІР (ДУШЕВНИЙ ГІМН)
Повір: все, все, все – це ти.
Всіма шляхами іди.
Візьми та охоплюй небо,
Всю вічність плануй для себе.
Всіх зустрічай, привічай,
Слухай і помічай.
І не тікай ні від кого.
Люди – обличчя Бога.
Люди – твої обличчя.
Ти – многолике віче.
Вислухай тільки правду,
Людям принось радість,
Силою будь згоди.
Ти – всі, всі, всі народи.
Ти щастя бути собою,
Ти наче повінь любові.
Ти наче дерево істин,
Зрілих й численних, як листя.
Кожну землю освоюй,
Всюди рости травою.
Притягуй космічні світила.
Дмухай в морські вітрила.
Зі сторінок книжкових
Визирни чесним словом.
Щедро даруй пророцтва
І заслужи, щоб збулося.
Рухай життя енергійно,
Наче двигун неспинний.
Всі стіни сміхом ламай.
Всі ігри зміни й вигравай.
І здійснюй усі думки,
Тільки зневіру відкинь.
Об’єднуй в собі сотень сотні,
Заповнюй собою безодні,
Бо все це твої частини.
Ти ціле буття єдине.
Всяке приймай як належне,
Все полюби безмежно.
Вигадай сенс для всього.
Не заперечуй нічого,
Що не заперечує тебе
І не спустошує небо,
Яке ти підживлюєш сміло
Собою, як духом і світлом.
І я завжди буду тобою,
Як Богом, душею одною.

КОНСТИТУЦІЯ КОХАННЯ
У кожнім серці свій закон
І власні пристрасті шалені.
Кохання ритми незалежні.
Буття пульсує в унісон.
Не бійся з правдою зустрітись.
Рости, зізнайся про бажання.
Охопить світ твоя душа,
Розділить із тобою вічність.
Недоторканних, безсердечних,
Нелюбих гнати недоречно.
Хай грають в ненависть малі.
Кохай і любих, і нелюбих,
А вдячні виб’ються у люди.
Роз’їсть невдячних сіль землі.

ІСТОРІЯ
Ми коло вогнища обнялись,
Як вибили вогонь з каміння.
І рвали важелем коріння,
І хату зводили з піснями.
Ми розкрутили на колесах
Гончарство, ткацтво і пекарство,
Створили електричний транспорт,
Світ технологій та поезій.
Гав годували і лічили…
Тепер-но глянь мені у вічі,
Згадай свій вічний рід творців!
Кінець всіх хронік лиховладдя –
В обіймах давнього багаття,
Де сльози щастя на щоці.

ЧЕСНІЙ ДУШІ
Люблю тебе за непокірність
Паланню пристрастей і втомі,
За квіт уяви, за свідомість
І за уникнуті дурниці.
Люблю, що віриш в добрі справи
І в дивотворність вірних прагнень
Не під диктовку, без вагання
Свою утверджувати правду.
Люблю за вдалу самовільність,
Слабкими смикати несхильність,
Неодержимість надзвичайним.
А ще люблю порозумітись
Про щедрість думки, віри плідність,
Щоб всім свободи вистачало.

Напевне, пісенна традиція душевної релігії розвиватиметься, особливо якщо інші поети та любителі співати цим займатимуться”.

Оксана: “У Вас є обряди та таїнства? Хрещення, причастя?”.

Юрій Шеляженко: “Обрядів хрещення та причастя у нас нема, це суто християнський культ. Якщо казати про функціональні аналоги таких християнських обрядів у душевній релігії, а саме, благословення та поклоніння душі, то правила здійснення цих обрядів відрізняються від християнських культів більшою простотою. Таїнствами у нас вважаються обряди, що проводяться в спілкуванні обмеженого кола осіб під захистом таємниці сповіді. Один і той же обряд може бути і таїнством, і проповіддю: наприклад, молитва подумки та публічна молитва. Обрядам віри в найвищу цінність людини та правилам їх здійснення присвячено окремий текст Священного писання під назвою Ритуали священного обряду. Окрім того, у книжці про душевну релігію, в розділі про традиційний устрій віри в найвищу цінність людини, перераховано основні обряди. Одні обряди більше установлені словом Божим, інші обряди більше установлені віруючими в спілкуванні з Богом, правилами душевної спільноти. Основними ритуалами священного обряду є такі: спілкування з Богом; вшанування і дарування священного писання та чистих аркушів паперу як символів досконалого початку; проповідь; сповідь; благословення на доброчесне життя, об’єднання та співпрацю; благословення віри в себе; благословення вірності собі; благословення володіння собою; благословення Божої настанови людині не брати участь у насильстві, війні та воєнізованих формуваннях і не користуватися зброєю; одушевлення; освоєння душі через воскресіння, співпереживання, очікування; визначення добра і зла; одушевлення часу через визначення та відзначення святкових днів і періодів; нагадування; духовні ініціативи; творення чудес; покликання; фонд душевної енергії; гармонізація; іконопис”.

Гуманна Людина: “Що ви думаєте про евтаназію? Вона припустима з позиції моралі? Це перше запитання. І друге запитання для Вас. Скажіть, якщо мова йтиме про мораль, то де межа між правом особистим людини чинити зло і мораллю як запобіжником людської свободи? Вибачте, що багато філософії”.

Юрій Шеляженко: “Навіщо вибачатися? Навпаки, дякую, що багато філософії. Людині властиво філософствувати, тим більше, священику. Якщо вірити Рігведі, брахман є уста Пуруші, і брахман балакучий досягає більшого, ніж небалакучий. Ви питаєте про розпорядження тілом, і тут слід зазначити, що суть душі у володінні тілом та його вдосконаленні, подоланні недосконалостей тіла, таких, як страждання. Душа безсмертна, на відміну від тіла, але безсмертя досягається вірністю моральному закону віри в себе, вірності собі, володіння собою. Розпоряджаючись своїм тілом на свій розсуд, людина має вдаватися до негріховного розсуду. Це вимагає уникнення крайнощів, але не виключає, що за певних умов крайнощі можуть послужити утвердженню найвищої цінності людини. Евтаназія, припинення життя тіла для припинення непереборних і нетерпимих страждань, є крайністю у питанні розпорядження тілом. Іншою крайністю є ідея хоспісу, тобто, ізоляції вмираючого тіла в певному місці для полегшення його страждань та комфорту примхливої молоді, що не бажає сусідства та солідарності із вмираючими старими тілами. Ці крайності є матеріалістичними технологіями, що радикально вирішують певні задачі, але до цих технологій слід вдаватися відповідально, щоб людина володіла технологіями, а не була одержимою ними. Первинним способом подолання страждань завжди є молитва та діалог. Якщо б ми замість цього стали одержимими застосуванням технологічного вбивства страждаючої та випромінюючої страждання плоті, ми б втратили володіння собою, бо наші живі тіла не терплять будь-якого культу смерті та повстають проти нього, через що сума страждань збільшується і добрі наміри подолати страждання стають нікчемними. Кожна технологія має застосовуватися на основі свободи, але зі збереженням капіталу відповідальності, традиції та закону, тобто, всіх надбань автономії душі, суверенітету особистості”.

Гуманна Людина: “Українська душевна спільнота має духовну систему освіти?”.

Юрій Шеляженко: “Однією з цілей Української Душевної спільноти є організація духовної просвіти, в тому числі проведення навчання у групах та організація самостійного навчання віруючих віровченню і богословській науці одноосібності (теології) релігійної віри в найвищу цінність людини. Пріоритет ми надаємо самостійному навчанню, для цього в загальному доступі в інтернеті розміщено книгу “Душевна релігія: священне писання, традиційний устрій, моральний закон і богословська наука релігійної віри в найвищу цінність людини” http://temple.org.ua/doc/oreligion.pdf і Ви можете її завантажити, прочитати, задавати питання щодо прочитаного, адже ця веб-конференція є майданчиком, де я можу займатися просвітництвом та навчати бажаним для вас знанням необмежену групу зацікавлених осіб”.

Віктор: “Що сталось з суспільством, коли говорять тільки про людські свободи? Їх можна неправильно розуміти. А як щодо обов’язків?”.

Юрій Шеляженко: “Суспільство належить людині, так само як Божий дар свободи. Через свободу людина здобуває відповідальність, через відповідальність традицію, через традицію закон. Перший обов’язок людини перед собою, перед Богом, перед власною божественною природою – це дотримання морального закону віри в себе, вірності собі, володіння собою. Цей обов’язок несумісний із неправильним розумінням свободи, бо він передбачає, що людина є розумною, дотримується свободи та всеохопного прагнення до досконалого буття, саморозвитку, оволодіння суспільством, простором і часом та творення кращих форм цих та інших феноменів самобутності. Свобода, або суверенітет особистості, особиста автономія – це самостійність, незалежність, відсутність або подолання будь-яких обмежень. Звичайно, свобода кожного обмежена свободами інших і природними наслідками власних вчинків, але такі обмеження долаються у прагненні гідно домовлятися і поводитися розумно. Соціальна доктрина віри в найвищу цінність людини заснована на ідеї тотальної особистої автономії, що включає три позитивних тенденції: атомізацію суспільства, атомізацію капіталу й атомізацію влади. Атомізація суспільства означає, що суспільство служить людині простором самоосвіти, самоорганізації, самозайнятості. Суспільство є сукупністю відносин (соціальних зв’язків) людини з власною природою, включаючи людей, інші об’єкти й цінності. Капіталом, або фондом душевної енергії, є сукупність цінностей, тобто, всього корисного людині та здатного примножувати користь. Атомізація капіталу означає, що капітал служить людині інструментом самостійного визначення і розрахунку цінностей для створення надійних відносин, засобом розумного вибору, виходячи з того, що чим більше цінностей людина вкладає у відносини, тим більшої довіри заслуговує. Атомізація влади означає, що влада служить людині системою реалізації свободи волі в усіх відносинах для самоудосконалення та самозахисту в згоді, довірі та солідарності з усіма людьми, без кордонів та податків, без ієрархій та привілеїв, без страху та насильства, без конфліктів і жертв, без меж. Влада над собою є найбільшою владою (Imperare sibi maximum imperium est – Seneca). Ідеальна влада є відкритою та ненав’язливою, демонополізованою, демілітаризованою, яка не підміняє спільне благо тиранією примусу, а етику як уявлення про правильне не підміняє дисципліною маніпульованої покори”.

Степан: “Що Ви думаєте про порушення релігійних прав, котрі не підтримують гомосексуальний спосіб життя? Приклад: під час Київпрайду 2016 єпископа лютеранської церкви не пустили провести богослужіння мотивуючи це рішенням Київради, якщо не помилюсь. Але ж у пастора є свої права та обов’язки перед Богом, якого сповідує, вірними громади. Хто захистить його права? Пройшовши крізь натовп прайду, пастор був в меншості і хотів дістатись до каплиці. А права меншостей потрібно захищати. Прокоментуйте”.

Юрій Шеляженко: “Людина є первинним джерелом права. Права кожної людини в силу їх природності успішно захищаються, самостійно та у правовому спілкуванні, правовідносинах, незалежно від причетності до якихось політичних, соціологічних, юридичних фікцій на зразок суспільства, більшості, меншості. Права людини порушуються тоді, коли ними зловживають. І йдеться не тільки про необачність у взаємодії з природними силами чи свавілля окремих істот, тиранів та еліт, які наполегливо та безкомпромісно протиставляють свої права правам інших, вважаючи, що загальна рівність прав є недосяжною і реальність прав можлива тільки через корумпування прав, їх перетворення на привілеї вузького кола людей. Навіть доброчесна загалом людина, знаю по собі, може впасти в гріх нескромності та зверхності, уникаючи правових відносин, правового діалогу. Проаналізуємо передумови правопорушення, зафіксованого на відомому відео, де в день Маршу рівності Єпископа Української Лютеранської Церкви В’ячеслава Горпинчука поліція не пропускає звершувати богослужіння до орендованого приміщення на вулиці Терещенківській. Так, поліція порушує права священика, заважає йому вільно пересуватися та прийти до своїх вірних у своє приміщення, але це мотивується заходами безпеки, тобто, менше правопорушення обгрунтовується правомірною метою уникнути більших правопорушень. Звісно, навіть в таких умовах правопорушення має бути відшкодоване, і справедливе відшкодування може бути предметом судового розгляду. З іншого боку, я б у цьому аналізі приділив особливу увагу причинам правопорушення. Суспільне протистояння самовираженню людей у Марші рівності було спровоковане в тому числі войовничою позицією проти рівноправ’я ЛГБТ-людей так званої Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, учасником якої є Горпинчук. На Марш рівності пускали релігійних діячів, коли я реєструвався на нього, спеціально зазначив, що я священик. Але жоден з членів ВРЦіРО, наскільки мені відомо, не взяв участі у Марші рівності, натомість вони нагнітали напругу та сіяли погрози, що видно по поведінці Горпинчука на відео, який злобно пообіцяв поліцейським, що на них і навіть на їхніх онуків і правнуків проллється гнів Божий. Звісно, за таких обставин і я б, грішний, не утримався від гнівного слівця, але онуків та правнуків точно не чіпав би. Особливо добре видно лукавство та награність агресивної поведінки Горпинчука, коли він переконує поліцейських, що, мовляв, гнів Божий на них проллється не тому, що вони захищають ЛГБТ-людей, яких пастор тут же безсоромно заклеймив обсценною лексикою, а через те, що його не пускають християн поклонятися Богу. При цьому пастор демонстративно проігнорував резонне питання поліцейських, як він проводитиме службу, коли на місце служби навряд чи дісталися віруючі через ті самі заходи безпеки. Частина пастви, якщо не вся, судячи з відео, була з пастором. То що заважало їм з елементарного людинолюбства та здорового глузду відступити, поклонитися Богу під відкритим небом, де Бог ближче, від нього не відділяє перегородка у вигляді стелі? А якщо так вже потрібен був для Богослужіння певний комфорт, зайти у найближче кафе чи інший громадський простір, яких в центрі Києва облаштовано чимало, зрештою, попросити прихистку в найближчій церкві іншої християнської конфесії, в тому ж Володимирському соборі? Чи християнські священики навіть з вузького кола номенклатури ВРЦіРО так не люблять один одного, що не можуть дати прихисток в скруті пастві один одного через якісь дрібні конфесійні відмінності? То для мене ще велике питання, в чому причина конфлікту Горпинчука з поліцією. Чи в надмірних заходах безпеки, які досягли мети, бо спровоковані однодумцями ВРЦіРО та Горпинчука напади на учасників Маршу рівності обійшлися без великої крові, або причина все ж у гордині, прагненні довести свою силу та зверхність за будь-яку ціну, небажанні змиритися з тим фактом, що ВРЦіРО і ЛГБТ однакові творіння Божі, рівні перед Богом і перед законом”.

Юрій: “Українська рада вільнодумців і віруючих – це спроба комунікації між віруючими і невіруючими?”.

Юрій Шеляженко: “Звісно, і не спроба, а реальна комунікація. Як і було сказано, ми об’єднуємо вільнодумців і віруючих, щоб спільно захищати свої права на свободу думки, совісті та релігії і щоб підтримувати діалог та полеміку. До речі, для полеміки важливо, щоб скепсис та критика не сприймалися як образа. Відчуваючи підтримку з боку віруючих і невіруючих до наших конкретних ініціатив, в тому числі по реакції соцмереж, а також маючи внутрішню психологічну опору у формі бажання зберігати чесноту відкритого розуму, я не ображатимусь на ваш скепсис, що читається у слові “спроба” 🙂 Думаю, з часом і з Божою допомогою, або, як кажуть матеріалісти, природним шляхом, у нашій еволюції стане добре видно, що спроба є успішною!”.

Ольга: “Ви пророк?”.

Юрій Шеляженко: “Як і Ви, Ольга. Хто з людей не заглядає у майбутнє? Бачення перспективи є неодмінною умовою розвитку розуму та душевності, будь-яких людських стосунків”.

Юрій Шеляженко сказав:

Оксана: “У Вас є обряди та таїнства? Хрещення, причастя?”.

Юрій Шеляженко: “Обрядів хрещення та причастя у нас нема, це суто християнський культ. Якщо казати про функціональні аналоги таких християнських обрядів у душевній релігії, а саме, благословення та поклоніння душі, то правила здійснення цих обрядів відрізняються від християнських культів більшою простотою. Таїнствами у нас вважаються обряди, що проводяться в спілкуванні обмеженого кола осіб під захистом таємниці сповіді. Один і той же обряд може бути і таїнством, і проповіддю: наприклад, молитва подумки та публічна молитва. Обрядам віри в найвищу цінність людини та правилам їх здійснення присвячено окремий текст Священного писання під назвою Ритуали священного обряду. Окрім того, у книжці про душевну релігію, в розділі про традиційний устрій віри в найвищу цінність людини, перераховано основні обряди. Одні обряди більше установлені словом Божим, інші обряди більше установлені віруючими в спілкуванні з Богом, правилами душевної спільноти. Основними ритуалами священного обряду є такі: спілкування з Богом; вшанування і дарування священного писання та чистих аркушів паперу як символів досконалого початку; проповідь; сповідь; благословення на доброчесне життя, об’єднання та співпрацю; благословення віри в себе; благословення вірності собі; благословення володіння собою; благословення Божої настанови людині не брати участь у насильстві, війні та воєнізованих формуваннях і не користуватися зброєю; одушевлення; освоєння душі через воскресіння, співпереживання, очікування; визначення добра і зла; одушевлення часу через визначення та відзначення святкових днів і періодів; нагадування; духовні ініціативи; творення чудес; покликання; фонд душевної енергії; гармонізація; іконопис”.

Гуманна Людина: “Що ви думаєте про евтаназію? Вона припустима з позиції моралі? Це перше запитання. І друге запитання для Вас. Скажіть, якщо мова йтиме про мораль, то де межа між правом особистим людини чинити зло і мораллю як запобіжником людської свободи? Вибачте, що багато філософії”.

Юрій Шеляженко: “Навіщо вибачатися? Навпаки, дякую, що багато філософії. Людині властиво філософствувати, тим більше, священику. Якщо вірити Рігведі, брахман є уста Пуруші, і брахман балакучий досягає більшого, ніж небалакучий. Ви питаєте про розпорядження тілом, і тут слід зазначити, що суть душі у володінні тілом та його вдосконаленні, подоланні недосконалостей тіла, таких, як страждання. Душа безсмертна, на відміну від тіла, але безсмертя досягається вірністю моральному закону віри в себе, вірності собі, володіння собою. Розпоряджаючись своїм тілом на свій розсуд, людина має вдаватися до негріховного розсуду. Це вимагає уникнення крайнощів, але не виключає, що за певних умов крайнощі можуть послужити утвердженню найвищої цінності людини. Евтаназія, припинення життя тіла для припинення непереборних і нетерпимих страждань, є крайністю у питанні розпорядження тілом. Іншою крайністю є ідея хоспісу, тобто, ізоляції вмираючого тіла в певному місці для полегшення його страждань та комфорту примхливої молоді, що не бажає сусідства та солідарності із вмираючими старими тілами. Ці крайності є матеріалістичними технологіями, що радикально вирішують певні задачі, але до цих технологій слід вдаватися відповідально, щоб людина володіла технологіями, а не була одержимою ними. Первинним способом подолання страждань завжди є молитва та діалог. Якщо б ми замість цього стали одержимими застосуванням технологічного вбивства страждаючої та випромінюючої страждання плоті, ми б втратили володіння собою, бо наші живі тіла не терплять будь-якого культу смерті та повстають проти нього, через що сума страждань збільшується і добрі наміри подолати страждання стають нікчемними. Кожна технологія має застосовуватися на основі свободи, але зі збереженням капіталу відповідальності, традиції та закону, тобто, всіх надбань автономії душі, суверенітету особистості”.

Гуманна Людина: “Українська душевна спільнота має духовну систему освіти?”.

Юрій Шеляженко: “Однією з цілей Української Душевної спільноти є організація духовної просвіти, в тому числі проведення навчання у групах та організація самостійного навчання віруючих віровченню і богословській науці одноосібності (теології) релігійної віри в найвищу цінність людини. Пріоритет ми надаємо самостійному навчанню, для цього в загальному доступі в інтернеті розміщено книгу “Душевна релігія: священне писання, традиційний устрій, моральний закон і богословська наука релігійної віри в найвищу цінність людини” http://temple.org.ua/doc/oreligion.pdf і Ви можете її завантажити, прочитати, задавати питання щодо прочитаного, адже ця веб-конференція є майданчиком, де я можу займатися просвітництвом та навчати бажаним для вас знанням необмежену групу зацікавлених осіб”.

Віктор: “Що сталось з суспільством, коли говорять тільки про людські свободи? Їх можна неправильно розуміти. А як щодо обов’язків?”.

Юрій Шеляженко: “Суспільство належить людині, так само як Божий дар свободи. Через свободу людина здобуває відповідальність, через відповідальність традицію, через традицію закон. Перший обов’язок людини перед собою, перед Богом, перед власною божественною природою – це дотримання морального закону віри в себе, вірності собі, володіння собою. Цей обов’язок несумісний із неправильним розумінням свободи, бо він передбачає, що людина є розумною, дотримується свободи та всеохопного прагнення до досконалого буття, саморозвитку, оволодіння суспільством, простором і часом та творення кращих форм цих та інших феноменів самобутності. Свобода, або суверенітет особистості, особиста автономія – це самостійність, незалежність, відсутність або подолання будь-яких обмежень. Звичайно, свобода кожного обмежена свободами інших і природними наслідками власних вчинків, але такі обмеження долаються у прагненні гідно домовлятися і поводитися розумно. Соціальна доктрина віри в найвищу цінність людини заснована на ідеї тотальної особистої автономії, що включає три позитивних тенденції: атомізацію суспільства, атомізацію капіталу й атомізацію влади. Атомізація суспільства означає, що суспільство служить людині простором самоосвіти, самоорганізації, самозайнятості. Суспільство є сукупністю відносин (соціальних зв’язків) людини з власною природою, включаючи людей, інші об’єкти й цінності. Капіталом, або фондом душевної енергії, є сукупність цінностей, тобто, всього корисного людині та здатного примножувати користь. Атомізація капіталу означає, що капітал служить людині інструментом самостійного визначення і розрахунку цінностей для створення надійних відносин, засобом розумного вибору, виходячи з того, що чим більше цінностей людина вкладає у відносини, тим більшої довіри заслуговує. Атомізація влади означає, що влада служить людині системою реалізації свободи волі в усіх відносинах для самоудосконалення та самозахисту в згоді, довірі та солідарності з усіма людьми, без кордонів та податків, без ієрархій та привілеїв, без страху та насильства, без конфліктів і жертв, без меж. Влада над собою є найбільшою владою (Imperare sibi maximum imperium est – Seneca). Ідеальна влада є відкритою та ненав’язливою, демонополізованою, демілітаризованою, яка не підміняє спільне благо тиранією примусу, а етику як уявлення про правильне не підміняє дисципліною маніпульованої покори”.

Степан: “Що Ви думаєте про порушення релігійних прав, котрі не підтримують гомосексуальний спосіб життя? Приклад: під час Київпрайду 2016 єпископа лютеранської церкви не пустили провести богослужіння мотивуючи це рішенням Київради, якщо не помилюсь. Але ж у пастора є свої права та обов’язки перед Богом, якого сповідує, вірними громади. Хто захистить його права? Пройшовши крізь натовп прайду, пастор був в меншості і хотів дістатись до каплиці. А права меншостей потрібно захищати. Прокоментуйте”.

Юрій Шеляженко: “Людина є первинним джерелом права. Права кожної людини в силу їх природності успішно захищаються, самостійно та у правовому спілкуванні, правовідносинах, незалежно від причетності до якихось політичних, соціологічних, юридичних фікцій на зразок суспільства, більшості, меншості. Права людини порушуються тоді, коли ними зловживають. І йдеться не тільки про необачність у взаємодії з природними силами чи свавілля окремих істот, тиранів та еліт, які наполегливо та безкомпромісно протиставляють свої права правам інших, вважаючи, що загальна рівність прав є недосяжною і реальність прав можлива тільки через корумпування прав, їх перетворення на привілеї вузького кола людей. Навіть доброчесна загалом людина, знаю по собі, може впасти в гріх нескромності та зверхності, уникаючи правових відносин, правового діалогу. Проаналізуємо передумови правопорушення, зафіксованого на відомому відео, де в день Маршу рівності Єпископа Української Лютеранської Церкви В’ячеслава Горпинчука поліція не пропускає звершувати богослужіння до орендованого приміщення на вулиці Терещенківській. Так, поліція порушує права священика, заважає йому вільно пересуватися та прийти до своїх вірних у своє приміщення, але це мотивується заходами безпеки, тобто, менше правопорушення обгрунтовується правомірною метою уникнути більших правопорушень. Звісно, навіть в таких умовах правопорушення має бути відшкодоване, і справедливе відшкодування може бути предметом судового розгляду. З іншого боку, я б у цьому аналізі приділив особливу увагу причинам правопорушення. Суспільне протистояння самовираженню людей у Марші рівності було спровоковане в тому числі войовничою позицією проти рівноправ’я ЛГБТ-людей так званої Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, учасником якої є Горпинчук. На Марш рівності пускали релігійних діячів, коли я реєструвався на нього, спеціально зазначив, що я священик. Але жоден з членів ВРЦіРО, наскільки мені відомо, не взяв участі у Марші рівності, натомість вони нагнітали напругу та сіяли погрози, що видно по поведінці Горпинчука на відео, який злобно пообіцяв поліцейським, що на них і навіть на їхніх онуків і правнуків проллється гнів Божий. Звісно, за таких обставин і я б, грішний, не утримався від гнівного слівця, але онуків та правнуків точно не чіпав би. Особливо добре видно лукавство та награність агресивної поведінки Горпинчука, коли він переконує поліцейських, що, мовляв, гнів Божий на них проллється не тому, що вони захищають ЛГБТ-людей, яких пастор тут же безсоромно заклеймив обсценною лексикою, а через те, що його не пускають християн поклонятися Богу. При цьому пастор демонстративно проігнорував резонне питання поліцейських, як він проводитиме службу, коли на місце служби навряд чи дісталися віруючі через ті самі заходи безпеки. Частина пастви, якщо не вся, судячи з відео, була з пастором. То що заважало їм з елементарного людинолюбства та здорового глузду відступити, поклонитися Богу під відкритим небом, де Бог ближче, від нього не відділяє перегородка у вигляді стелі? А якщо так вже потрібен був для Богослужіння певний комфорт, зайти у найближче кафе чи інший громадський простір, яких в центрі Києва облаштовано чимало, зрештою, попросити прихистку в найближчій церкві іншої християнської конфесії, в тому ж Володимирському соборі? Чи християнські священики навіть з вузького кола номенклатури ВРЦіРО так не люблять один одного, що не можуть дати прихисток в скруті пастві один одного через якісь дрібні конфесійні відмінності? То для мене ще велике питання, в чому причина конфлікту Горпинчука з поліцією. Чи в надмірних заходах безпеки, які досягли мети, бо спровоковані однодумцями ВРЦіРО та Горпинчука напади на учасників Маршу рівності обійшлися без великої крові, або причина все ж у гордині, прагненні довести свою силу та зверхність за будь-яку ціну, небажанні змиритися з тим фактом, що ВРЦіРО і ЛГБТ однакові творіння Божі, рівні перед Богом і перед законом”.

Юрій: “Українська рада вільнодумців і віруючих – це спроба комунікації між віруючими і невіруючими?”.

Юрій Шеляженко: “Звісно, і не спроба, а реальна комунікація. Як і було сказано, ми об’єднуємо вільнодумців і віруючих, щоб спільно захищати свої права на свободу думки, совісті та релігії і щоб підтримувати діалог та полеміку. До речі, для полеміки важливо, щоб скепсис та критика не сприймалися як образа. Відчуваючи підтримку з боку віруючих і невіруючих до наших конкретних ініціатив, в тому числі по реакції соцмереж, а також маючи внутрішню психологічну опору у формі бажання зберігати чесноту відкритого розуму, я не ображатимусь на ваш скепсис, що читається у слові “спроба” 🙂 Думаю, з часом і з Божою допомогою, або, як кажуть матеріалісти, природним шляхом, у нашій еволюції стане добре видно, що спроба є успішною!”.

Ольга: “Ви пророк?”.

Юрій Шеляженко: “Як і Ви, Ольга. Хто з людей не заглядає у майбутнє? Бачення перспективи є неодмінною умовою розвитку розуму та душевності, будь-яких людських стосунків”.

Юрій Шеляженко сказав:

Степан: “Що Ви думаєте про порушення релігійних прав, котрі не підтримують гомосексуальний спосіб життя? Приклад: під час Київпрайду 2016 єпископа лютеранської церкви не пустили провести богослужіння мотивуючи це рішенням Київради, якщо не помилюсь. Але ж у пастора є свої права та обов’язки перед Богом, якого сповідує, вірними громади. Хто захистить його права? Пройшовши крізь натовп прайду, пастор був в меншості і хотів дістатись до каплиці. А права меншостей потрібно захищати. Прокоментуйте”.

Юрій Шеляженко: “Людина є первинним джерелом права. Права кожної людини в силу їх природності успішно захищаються, самостійно та у правовому спілкуванні, правовідносинах, незалежно від причетності до якихось політичних, соціологічних, юридичних фікцій на зразок суспільства, більшості, меншості. Права людини порушуються тоді, коли ними зловживають. І йдеться не тільки про необачність у взаємодії з природними силами чи свавілля окремих істот, тиранів та еліт, які наполегливо та безкомпромісно протиставляють свої права правам інших, вважаючи, що загальна рівність прав є недосяжною і реальність прав можлива тільки через корумпування прав, їх перетворення на привілеї вузького кола людей. Навіть доброчесна загалом людина, знаю по собі, може впасти в гріх нескромності та зверхності, уникаючи правових відносин, правового діалогу. Проаналізуємо передумови правопорушення, зафіксованого на відомому відео, де в день Маршу рівності Єпископа Української Лютеранської Церкви В’ячеслава Горпинчука поліція не пропускає звершувати богослужіння до орендованого приміщення на вулиці Терещенківській. Так, поліція порушує права священика, заважає йому вільно пересуватися та прийти до своїх вірних у своє приміщення, але це мотивується заходами безпеки, тобто, менше правопорушення обгрунтовується правомірною метою уникнути більших правопорушень. Звісно, навіть в таких умовах правопорушення має бути відшкодоване, і справедливе відшкодування може бути предметом судового розгляду. З іншого боку, я б у цьому аналізі приділив особливу увагу причинам правопорушення. Суспільне протистояння самовираженню людей у Марші рівності було спровоковане в тому числі войовничою позицією проти рівноправ’я ЛГБТ-людей так званої Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, учасником якої є Горпинчук. На Марш рівності пускали релігійних діячів, коли я реєструвався на нього, спеціально зазначив, що я священик. Але жоден з членів ВРЦіРО, наскільки мені відомо, не взяв участі у Марші рівності, натомість вони нагнітали напругу та сіяли погрози, що видно по поведінці Горпинчука на відео, який злобно пообіцяв поліцейським, що на них і навіть на їхніх онуків і правнуків проллється гнів Божий. Звісно, за таких обставин і я б, грішний, не утримався від гнівного слівця, але онуків та правнуків точно не чіпав би. Особливо добре видно лукавство та награність агресивної поведінки Горпинчука, коли він переконує поліцейських, що, мовляв, гнів Божий на них проллється не тому, що вони захищають ЛГБТ-людей, яких пастор тут же безсоромно заклеймив обсценною лексикою, а через те, що його не пускають християн поклонятися Богу. При цьому пастор демонстративно проігнорував резонне питання поліцейських, як він проводитиме службу, коли на місце служби навряд чи дісталися віруючі через ті самі заходи безпеки. Частина пастви, якщо не вся, судячи з відео, була з пастором. То що заважало їм з елементарного людинолюбства та здорового глузду відступити, поклонитися Богу під відкритим небом, де Бог ближче, від нього не відділяє перегородка у вигляді стелі? А якщо так вже потрібен був для Богослужіння певний комфорт, зайти у найближче кафе чи інший громадський простір, яких в центрі Києва облаштовано чимало, зрештою, попросити прихистку в найближчій церкві іншої християнської конфесії, в тому ж Володимирському соборі? Чи християнські священики навіть з вузького кола номенклатури ВРЦіРО так не люблять один одного, що не можуть дати прихисток в скруті пастві один одного через якісь дрібні конфесійні відмінності? То для мене ще велике питання, в чому причина конфлікту Горпинчука з поліцією. Чи в надмірних заходах безпеки, які досягли мети, бо спровоковані однодумцями ВРЦіРО та Горпинчука напади на учасників Маршу рівності обійшлися без великої крові, або причина все ж у гордині, прагненні довести свою силу та зверхність за будь-яку ціну, небажанні змиритися з тим фактом, що ВРЦіРО і ЛГБТ однакові творіння Божі, рівні перед Богом і перед законом”.

Юрій: “Українська рада вільнодумців і віруючих – це спроба комунікації між віруючими і невіруючими?”.

Юрій Шеляженко: “Звісно, і не спроба, а реальна комунікація. Як і було сказано, ми об’єднуємо вільнодумців і віруючих, щоб спільно захищати свої права на свободу думки, совісті та релігії і щоб підтримувати діалог та полеміку. До речі, для полеміки важливо, щоб скепсис та критика не сприймалися як образа. Відчуваючи підтримку з боку віруючих і невіруючих до наших конкретних ініціатив, в тому числі по реакції соцмереж, а також маючи внутрішню психологічну опору у формі бажання зберігати чесноту відкритого розуму, я не ображатимусь на ваш скепсис, що читається у слові “спроба” 🙂 Думаю, з часом і з Божою допомогою, або, як кажуть матеріалісти, природним шляхом, у нашій еволюції стане добре видно, що спроба є успішною!”.

Ольга: “Ви пророк?”.

Юрій Шеляженко: “Як і Ви, Ольга. Хто з людей не заглядає у майбутнє? Бачення перспективи є неодмінною умовою розвитку розуму та душевності, будь-яких людських стосунків”.

Юрій Шеляженко сказав:

Степан: “Що Ви думаєте про порушення релігійних прав, котрі не підтримують гомосексуальний спосіб життя? Приклад: під час Київпрайду 2016 єпископа лютеранської церкви не пустили провести богослужіння мотивуючи це рішенням Київради, якщо не помилюсь. Але ж у пастора є свої права та обов’язки перед Богом, якого сповідує, вірними громади. Хто захистить його права? Пройшовши крізь натовп прайду, пастор був в меншості і хотів дістатись до каплиці. А права меншостей потрібно захищати. Прокоментуйте”.

Юрій Шеляженко: “Людина є первинним джерелом права. Права кожної людини в силу їх природності успішно захищаються, самостійно та у правовому спілкуванні, правовідносинах, незалежно від причетності до якихось політичних, соціологічних, юридичних фікцій на зразок суспільства, більшості, меншості. Права людини порушуються тоді, коли ними зловживають. І йдеться не тільки про необачність у взаємодії з природними силами чи свавілля окремих істот, тиранів та еліт, які наполегливо та безкомпромісно протиставляють свої права правам інших, вважаючи, що загальна рівність прав є недосяжною і реальність прав можлива тільки через корумпування прав, їх перетворення на привілеї вузького кола людей. Навіть доброчесна загалом людина, знаю по собі, може впасти в гріх нескромності та зверхності, уникаючи правових відносин, правового діалогу. Проаналізуємо передумови правопорушення, зафіксованого на відомому відео, де в день Маршу рівності Єпископа Української Лютеранської Церкви В’ячеслава Горпинчука поліція не пропускає звершувати богослужіння до орендованого приміщення на вулиці Терещенківській. Так, поліція порушує права священика, заважає йому вільно пересуватися та прийти до своїх вірних у своє приміщення, але це мотивується заходами безпеки, тобто, менше правопорушення обгрунтовується правомірною метою уникнути більших правопорушень. Звісно, навіть в таких умовах правопорушення має бути відшкодоване, і справедливе відшкодування може бути предметом судового розгляду. З іншого боку, я б у цьому аналізі приділив особливу увагу причинам правопорушення. Суспільне протистояння самовираженню людей у Марші рівності було спровоковане в тому числі войовничою позицією проти рівноправ’я ЛГБТ-людей так званої Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, учасником якої є Горпинчук. На Марш рівності пускали релігійних діячів, коли я реєструвався на нього, спеціально зазначив, що я священик. Але жоден з членів ВРЦіРО, наскільки мені відомо, не взяв участі у Марші рівності, натомість вони нагнітали напругу та сіяли погрози, що видно по поведінці Горпинчука на відео, який злобно пообіцяв поліцейським, що на них і навіть на їхніх онуків і правнуків проллється гнів Божий. Звісно, за таких обставин і я б, грішний, не утримався від гнівного слівця, але онуків та правнуків точно не чіпав би. Особливо добре видно лукавство та награність агресивної поведінки Горпинчука, коли він переконує поліцейських, що, мовляв, гнів Божий на них проллється не тому, що вони захищають ЛГБТ-людей, яких пастор тут же безсоромно заклеймив обсценною лексикою, а через те, що його не пускають християн поклонятися Богу. При цьому пастор демонстративно проігнорував резонне питання поліцейських, як він проводитиме службу, коли на місце служби навряд чи дісталися віруючі через ті самі заходи безпеки. Частина пастви, якщо не вся, судячи з відео, була з пастором. То що заважало їм з елементарного людинолюбства та здорового глузду відступити, поклонитися Богу під відкритим небом, де Бог ближче, від нього не відділяє перегородка у вигляді стелі? А якщо так вже потрібен був для Богослужіння певний комфорт, зайти у найближче кафе чи інший громадський простір, яких в центрі Києва облаштовано чимало, зрештою, попросити прихистку в найближчій церкві іншої християнської конфесії, в тому ж Володимирському соборі? Чи християнські священики навіть з вузького кола номенклатури ВРЦіРО так не люблять один одного, що не можуть дати прихисток в скруті пастві один одного через якісь дрібні конфесійні відмінності? То для мене ще велике питання, в чому причина конфлікту Горпинчука з поліцією. Чи в надмірних заходах безпеки, які досягли мети, бо спровоковані однодумцями ВРЦіРО та Горпинчука напади на учасників Маршу рівності обійшлися без великої крові, або причина все ж у гордині, прагненні довести свою силу та зверхність за будь-яку ціну, небажанні змиритися з тим фактом, що ВРЦіРО і ЛГБТ однакові творіння Божі, рівні перед Богом і перед законом”.

Юрій Шеляженко сказав:

Степан: “Що Ви думаєте про порушення релігійних прав, котрі не підтримують гомосексуальний спосіб життя? Приклад: під час Київпрайду 2016 єпископа лютеранської церкви не пустили провести богослужіння мотивуючи це рішенням Київради, якщо не помилюсь. Але ж у пастора є свої права та обов’язки перед Богом, якого сповідує, вірними громади. Хто захистить його права? Пройшовши крізь натовп прайду, пастор був в меншості і хотів дістатись до каплиці. А права меншостей потрібно захищати. Прокоментуйте”.

Юрій Шеляженко: “Людина є первинним джерелом права. Права кожної людини в силу їх природності успішно захищаються, самостійно та у правовому спілкуванні, правовідносинах, незалежно від причетності до якихось політичних, соціологічних, юридичних фікцій на зразок суспільства, більшості, меншості. Права людини порушуються тоді, коли ними зловживають. І йдеться не тільки про необачність у взаємодії з природними силами чи свавілля окремих істот, тиранів та еліт, які наполегливо та безкомпромісно протиставляють свої права правам інших, вважаючи, що загальна рівність прав є недосяжною і реальність прав можлива тільки через корумпування прав, їх перетворення на привілеї вузького кола людей. Навіть доброчесна загалом людина, знаю по собі, може впасти в гріх нескромності та зверхності, уникаючи правових відносин, правового діалогу. Проаналізуємо передумови правопорушення, зафіксованого на відомому відео, де в день Маршу рівності Єпископа Української Лютеранської Церкви В’ячеслава Горпинчука поліція не пропускає звершувати богослужіння до орендованого приміщення на вулиці Терещенківській. Так, поліція порушує права священика, заважає йому вільно пересуватися та прийти до своїх вірних у своє приміщення, але це мотивується заходами безпеки, тобто, менше правопорушення обгрунтовується правомірною метою уникнути більших правопорушень. Звісно, навіть в таких умовах правопорушення має бути відшкодоване, і справедливе відшкодування може бути предметом судового розгляду. З іншого боку, я б у цьому аналізі приділив особливу увагу причинам правопорушення. Суспільне протистояння самовираженню людей у Марші рівності було спровоковане в тому числі войовничою позицією проти рівноправ’я LGBT-людей так званої Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, учасником якої є Горпинчук. На Марш рівності пускали релігійних діячів, коли я реєструвався на нього, спеціально зазначив, що я священик. Але жоден з членів ВРЦіРО, наскільки мені відомо, не взяв участі у Марші рівності, натомість вони нагнітали напругу та сіяли погрози, що видно по поведінці Горпинчука на відео, який злобно пообіцяв поліцейським, що на них і навіть на їхніх онуків і правнуків проллється гнів Божий. Звісно, за таких обставин і я б, грішний, не утримався від гнівного слівця, але онуків та правнуків точно не чіпав би. Особливо добре видно лукавство та награність агресивної поведінки Горпинчука, коли він переконує поліцейських, що, мовляв, гнів Божий на них проллється не тому, що вони захищають LGBT-людей, яких пастор тут же безсоромно заклеймив обсценною лексикою, а через те, що його не пускають християн поклонятися Богу. При цьому пастор демонстративно проігнорував резонне питання поліцейських, як він проводитиме службу, коли на місце служби навряд чи дісталися віруючі через ті самі заходи безпеки. Частина пастви, якщо не вся, судячи з відео, була з пастором. То що заважало їм з елементарного людинолюбства та здорового глузду відступити, поклонитися Богу під відкритим небом, де Бог ближче, від нього не відділяє перегородка у вигляді стелі? А якщо так вже потрібен був для Богослужіння певний комфорт, зайти у найближче кафе чи інший громадський простір, яких в центрі Києва облаштовано чимало, зрештою, попросити прихистку в найближчій церкві іншої християнської конфесії, в тому ж Володимирському соборі? Чи християнські священики навіть з вузького кола номенклатури ВРЦіРО так не люблять один одного, що не можуть дати прихисток в скруті пастві один одного через якісь дрібні конфесійні відмінності? То для мене ще велике питання, в чому причина конфлікту Горпинчука з поліцією. Чи в надмірних заходах безпеки, які досягли мети, бо спровоковані однодумцями ВРЦіРО та Горпинчука напади на учасників Маршу рівності обійшлися без великої крові, або причина все ж у гордині, прагненні довести свою силу та зверхність за будь-яку ціну, небажанні змиритися з тим фактом, що ВРЦіРО і LGBT однакові творіння Божі, рівні перед Богом і перед законом”.

Юрій Шеляженко сказав:

Юрій: “Українська рада вільнодумців і віруючих – це спроба комунікації між віруючими і невіруючими?”.

Юрій Шеляженко: “Звісно, і не спроба, а реальна комунікація. Як і було сказано, ми об’єднуємо вільнодумців і віруючих, щоб спільно захищати свої права на свободу думки, совісті та релігії і щоб підтримувати діалог та полеміку. До речі, для полеміки важливо, щоб скепсис та критика не сприймалися як образа. Відчуваючи підтримку з боку віруючих і невіруючих до наших конкретних ініціатив, в тому числі по реакції соцмереж, а також маючи внутрішню психологічну опору у формі бажання зберігати чесноту відкритого розуму, я не ображатимусь на ваш скепсис, що читається у слові “спроба” 🙂 Думаю, з часом і з Божою допомогою, або, як кажуть матеріалісти, природним шляхом, у нашій еволюції стане добре видно, що спроба є успішною!”.

Ольга: “Ви пророк?”.

Юрій Шеляженко: “Як і Ви, Ольга. Хто з людей не заглядає у майбутнє? Бачення перспективи є неодмінною умовою розвитку розуму та душевності, будь-яких людських стосунків”.

Юрій Шеляженко сказав:

Степан: “Що Ви думаєте про порушення релігійних прав, котрі не підтримують гомосексуальний спосіб життя? Приклад: під час Київпрайду 2016 єпископа лютеранської церкви не пустили провести богослужіння мотивуючи це рішенням Київради, якщо не помилюсь. Але ж у пастора є свої права та обов’язки перед Богом, якого сповідує, вірними громади. Хто захистить його права? Пройшовши крізь натовп прайду, пастор був в меншості і хотів дістатись до каплиці. А права меншостей потрібно захищати. Прокоментуйте”.

Юрій Шеляженко: “Людина є первинним джерелом права. Права кожної людини в силу їх природності успішно захищаються, самостійно та у правовому спілкуванні, правовідносинах, незалежно від причетності до якихось політичних, соціологічних, юридичних фікцій на зразок суспільства, більшості, меншості. Права людини порушуються тоді, коли ними зловживають. І йдеться не тільки про необачність у взаємодії з природними силами чи свавілля окремих істот, тиранів та еліт, які наполегливо та безкомпромісно протиставляють свої права правам інших, вважаючи, що загальна рівність прав є недосяжною і реальність прав можлива тільки через корумпування прав, їх перетворення на привілеї вузького кола людей. Навіть доброчесна загалом людина, знаю по собі, може впасти в гріх нескромності та зверхності, уникаючи правових відносин, правового діалогу. Проаналізуємо передумови правопорушення, зафіксованого на відомому відео, де в день Маршу рівності Єпископа Української Лютеранської Церкви В’ячеслава Горпинчука поліція не пропускає звершувати богослужіння до орендованого приміщення на вулиці Терещенківській. Так, поліція порушує права священика, заважає йому вільно пересуватися та прийти до своїх вірних у своє приміщення, але це мотивується заходами безпеки, тобто, менше правопорушення обгрунтовується правомірною метою уникнути більших правопорушень. Звісно, навіть в таких умовах правопорушення має бути відшкодоване, і справедливе відшкодування може бути предметом судового розгляду. З іншого боку, я б у цьому аналізі приділив особливу увагу причинам правопорушення.

Юрій Шеляженко сказав:

На Марш рівності пускали релігійних діячів, коли я реєструвався на нього, спеціально зазначив, що я священик. Але жоден з членів ВРЦіРО, наскільки мені відомо, не взяв участі у Марші рівності, натомість вони нагнітали напругу та сіяли погрози, що видно по поведінці Горпинчука на відео, який злобно пообіцяв поліцейським, що на них і навіть на їхніх онуків і правнуків проллється гнів Божий. Звісно, за таких обставин і я б, грішний, не утримався від гнівного слівця, але онуків та правнуків точно не чіпав би. Особливо добре видно лукавство та награність агресивної поведінки Горпинчука, коли він переконує поліцейських, що, мовляв, гнів Божий на них проллється не тому, що вони захищають ЛГБТ-людей, яких пастор тут же безсоромно заклеймив обсценною лексикою, а через те, що його не пускають християн поклонятися Богу. При цьому пастор демонстративно проігнорував резонне питання поліцейських, як він проводитиме службу, коли на місце служби навряд чи дісталися віруючі через ті самі заходи безпеки. Частина пастви, якщо не вся, судячи з відео, була з пастором. То що заважало їм з елементарного людинолюбства та здорового глузду відступити, поклонитися Богу під відкритим небом, де Бог ближче, від нього не відділяє перегородка у вигляді стелі? А якщо так вже потрібен був для Богослужіння певний комфорт, зайти у найближче кафе чи інший громадський простір, яких в центрі Києва облаштовано чимало, зрештою, попросити прихистку в найближчій церкві іншої християнської конфесії, в тому ж Володимирському соборі? Чи християнські священики навіть з вузького кола номенклатури ВРЦіРО так не люблять один одного, що не можуть дати прихисток в скруті пастві один одного через якісь дрібні конфесійні відмінності? То для мене ще велике питання, в чому причина конфлікту Горпинчука з поліцією. Чи в надмірних заходах безпеки, які досягли мети, бо спровоковані однодумцями ВРЦіРО та Горпинчука напади на учасників Маршу рівності обійшлися без великої крові, або причина все ж у гордині, прагненні довести свою силу та зверхність за будь-яку ціну, небажанні змиритися з тим фактом, що ВРЦіРО і ЛГБТ однакові творіння Божі, рівні перед Богом і перед законом”.

Юрій Шеляженко сказав:

То для мене ще велике питання, в чому причина конфлікту Горпинчука з поліцією. Чи в надмірних заходах безпеки, які досягли мети, бо спровоковані однодумцями ВРЦіРО та Горпинчука напади на учасників Маршу рівності обійшлися без великої крові, або причина все ж у гордині, прагненні довести свою силу та зверхність за будь-яку ціну, небажанні змиритися з тим фактом, що ВРЦіРО і ЛГБТ однакові творіння Божі, рівні перед Богом і перед законом”.

Юрій Шеляженко сказав:

То для мене ще велике питання, в чому причина конфлікту Горпинчука з поліцією. Чи в надмірних заходах безпеки, які досягли мети, бо спровоковані однодумцями ВРЦіРО та Горпинчука напади на учасників Маршу рівності обійшлися без великої крові, або причина все ж у гордині, прагненні довести свою силу та зверхність за будь-яку ціну,

Юрій Шеляженко сказав:

небажанні змиритися з тим ф а к том, що ВРЦіРО і ЛГБТ однакові творіння Божі, рівні перед Богом і перед законом”.

Юрій Шеляженко сказав:

тест
дурість автоматичної цензури засвідчується цензуруванням навіть пристойних висловлювань ( ф! а! к! т)

Юрій Шеляженко сказав:

Андрій Корчинський: “А чому виділили кошти саме на цю книгу? І взагалі ви 100 відсотків взяли на себе фінансування? Чи можна буде якось свої тексти запропонувати Вам на публікацію?”.

Юрій Шеляженко: “Ця книга актуальна і достойна. Я не буду розкривати організаційні деталі, тим більше, що все це знаходиться в процесі вирішення. Так, можете запропонувати свої тексти”.

Андрій: “Якщо релігія передбачає віру у надприроднє, то якому надприродньому божеству поклоняються вірні Української душевної спільноти?”.

Юрій Шеляженко: “Богу як продовженню людини через душу до нескінченності”.

Андрій: “От дивіться: харизмати приваблюють людей вірою в чудеса, Свідки Єгови – літературою та вивченням Біблії. Православні – літургічним співом. Чим ж приваблюють послідовники Української душевної спільноти?”.

Юрій Шеляженко: “Свободою. Утвердженням, розвитком, капіталізацією свободи”.

Анатолій: “Що обіцяє віровчення послідовникам Української Душевної спільноти за вірність та відданість?”.

Юрій Шеляженко: “Вірність закріплює згоду, відданість заслуговує на взаємність. Відповідно до формули віровизнання для віруючих в найвищу цінність людини вірність означає перш за все вірність собі, а відданість означає покору правді, тобто постійне перебування у діалозі з Богом, повне прийняття в якості слова Божого висновків з думок та наслідків вчинків. Це включає і самовіддачу в утішенні та допомозі й добрих порадах людям, як вказано в Люд. 3.2. Завдяки вірності собі та відданості Богу ми самостійно та у співпраці досягаємо досконалості, мети душевної спільноти, як і сказано в Декларації суверенітету особистості та Регламенті душевної спільноти, відповідно, Декл. 2, 6, і Регл. 1. Бог щедро нагороджує дотримання морального закону душевної релігії, заповідей віри в себе, вірності собі, володіння собою. Численні форми винагороди перераховано у тій самій формулі віровизнання, у Священному писанні, зокрема, зверну вашу увагу на Симв. 46, Діал. 7-8. Такою винагородою є самовдосконалення, самоцінність, свобода, звільнення від гріхів, успішна творчість, гармонія, перемога, любов, солідарність, мудрість, благословення, одкровення, енергія, сила і всі інші спільні блага щастя як універсального сенсу життя”.

Оксана: “Чи існує в вашій організації пісенна традиція? Наприклад, збірник духовних пісень. Його можна придбати?”.

Юрій Шеляженко: “Коли хочеться співати, можна співати будь-який текст. Священне писання душевної релігії місцями дуже поетичне. Окремого збірника духовних пісень у нас поки немає, але певні початки поетичної традиції є. Наприклад, я написав низку душевних сонетів, також є гімн душевної релігії. Наведу приклади, і судіть самі, наскільки це Богоодкровенно.

ПОВІР (ДУШЕВНИЙ ГІМН)
Повір: все, все, все – це ти.
Всіма шляхами іди.
Візьми та охоплюй небо,
Всю вічність плануй для себе.
Всіх зустрічай, привічай,
Слухай і помічай.
І не тікай ні від кого.
Люди – обличчя Бога.
Люди – твої обличчя.
Ти – многолике віче.
Вислухай тільки правду,
Людям принось радість,
Силою будь згоди.
Ти – всі, всі, всі народи.
Ти щастя бути собою,
Ти наче повінь любові.
Ти наче дерево істин,
Зрілих й численних, як листя.
Кожну землю освоюй,
Всюди рости травою.
Притягуй космічні світила.
Дмухай в морські вітрила.
Зі сторінок книжкових
Визирни чесним словом.
Щедро даруй пророцтва
І заслужи, щоб збулося.
Рухай життя енергійно,
Наче двигун неспинний.
Всі стіни сміхом ламай.
Всі ігри зміни й вигравай.
І здійснюй усі думки,
Тільки зневіру відкинь.
Об’єднуй в собі сотень сотні,
Заповнюй собою безодні,
Бо все це твої частини.
Ти ціле буття єдине.
Всяке приймай як належне,
Все полюби безмежно.
Вигадай сенс для всього.
Не заперечуй нічого,
Що не заперечує тебе
І не спустошує небо,
Яке ти підживлюєш сміло
Собою, як духом і світлом.
І я завжди буду тобою,
Як Богом, душею одною.

КОНСТИТУЦІЯ КОХАННЯ
У кожнім серці свій закон
І власні пристрасті шалені.
Кохання ритми незалежні.
Буття пульсує в унісон.
Не бійся з правдою зустрітись.
Рости, зізнайся про бажання.
Охопить світ твоя душа,
Розділить із тобою вічність.
Недоторканних, безсердечних,
Нелюбих гнати недоречно.
Хай грають в ненависть малі.
Кохай і любих, і нелюбих,
А вдячні виб’ються у люди.
Роз’їсть невдячних сіль землі.

ІСТОРІЯ
Ми коло вогнища обнялись,
Як вибили вогонь з каміння.
І рвали важелем коріння,
І хату зводили з піснями.
Ми розкрутили на колесах
Гончарство, ткацтво і пекарство,
Створили електричний транспорт,
Світ технологій та поезій.
Гав годували і лічили…
Тепер-но глянь мені у вічі,
Згадай свій вічний рід творців!
Кінець всіх хронік лиховладдя –
В обіймах давнього багаття,
Де сльози щастя на щоці.

ЧЕСНІЙ ДУШІ
Люблю тебе за непокірність
Паланню пристрастей і втомі,
За квіт уяви, за свідомість
І за уникнуті дурниці.
Люблю, що віриш в добрі справи
І в дивотворність вірних прагнень
Не під диктовку, без вагання
Свою утверджувати правду.
Люблю за вдалу самовільність,
Слабкими смикати несхильність,
Неодержимість надзвичайним.
А ще люблю порозумітись
Про щедрість думки, віри плідність,
Щоб всім свободи вистачало.

Напевне, пісенна традиція душевної релігії розвиватиметься, особливо якщо інші поети та любителі співати цим займатимуться”.

Оксана: “У Вас є обряди та таїнства? Хрещення, причастя?”.

Юрій Шеляженко: “Обрядів хрещення та причастя у нас нема, це суто християнський культ. Якщо казати про функціональні аналоги таких християнських обрядів у душевній релігії, а саме, благословення та поклоніння душі, то правила здійснення цих обрядів відрізняються від християнських культів більшою простотою. Таїнствами у нас вважаються обряди, що проводяться в спілкуванні обмеженого кола осіб під захистом таємниці сповіді. Один і той же обряд може бути і таїнством, і проповіддю: наприклад, молитва подумки та публічна молитва. Обрядам віри в найвищу цінність людини та правилам їх здійснення присвячено окремий текст Священного писання під назвою Ритуали священного обряду. Окрім того, у книжці про душевну релігію, в розділі про традиційний устрій віри в найвищу цінність людини, перераховано основні обряди. Одні обряди більше установлені словом Божим, інші обряди більше установлені віруючими в спілкуванні з Богом, правилами душевної спільноти. Основними ритуалами священного обряду є такі: спілкування з Богом; вшанування і дарування священного писання та чистих аркушів паперу як символів досконалого початку; проповідь; сповідь; благословення на доброчесне життя, об’єднання та співпрацю; благословення віри в себе; благословення вірності собі; благословення володіння собою; благословення Божої настанови людині не брати участь у насильстві, війні та воєнізованих формуваннях і не користуватися зброєю; одушевлення; освоєння душі через воскресіння, співпереживання, очікування; визначення добра і зла; одушевлення часу через визначення та відзначення святкових днів і періодів; нагадування; духовні ініціативи; творення чудес; покликання; фонд душевної енергії; гармонізація; іконопис”.

Гуманна Людина: “Що ви думаєте про евтаназію? Вона припустима з позиції моралі? Це перше запитання. І друге запитання для Вас. Скажіть, якщо мова йтиме про мораль, то де межа між правом особистим людини чинити зло і мораллю як запобіжником людської свободи? Вибачте, що багато філософії”.

Юрій Шеляженко: “Навіщо вибачатися? Навпаки, дякую, що багато філософії. Людині властиво філософствувати, тим більше, священику. Якщо вірити Рігведі, брахман є уста Пуруші, і брахман балакучий досягає більшого, ніж небалакучий. Ви питаєте про розпорядження тілом, і тут слід зазначити, що суть душі у володінні тілом та його вдосконаленні, подоланні недосконалостей тіла, таких, як страждання. Душа безсмертна, на відміну від тіла, але безсмертя досягається вірністю моральному закону віри в себе, вірності собі, володіння собою. Розпоряджаючись своїм тілом на свій розсуд, людина має вдаватися до негріховного розсуду. Це вимагає уникнення крайнощів, але не виключає, що за певних умов крайнощі можуть послужити утвердженню найвищої цінності людини. Евтаназія, припинення життя тіла для припинення непереборних і нетерпимих страждань, є крайністю у питанні розпорядження тілом. Іншою крайністю є ідея хоспісу, тобто, ізоляції вмираючого тіла в певному місці для полегшення його страждань та комфорту примхливої молоді, що не бажає сусідства та солідарності із вмираючими старими тілами. Ці крайності є матеріалістичними технологіями, що радикально вирішують певні задачі, але до цих технологій слід вдаватися відповідально, щоб людина володіла технологіями, а не була одержимою ними. Первинним способом подолання страждань завжди є молитва та діалог. Якщо б ми замість цього стали одержимими застосуванням технологічного вбивства страждаючої та випромінюючої страждання плоті, ми б втратили володіння собою, бо наші живі тіла не терплять будь-якого культу смерті та повстають проти нього, через що сума страждань збільшується і добрі наміри подолати страждання стають нікчемними. Кожна технологія має застосовуватися на основі свободи, але зі збереженням капіталу відповідальності, традиції та закону, тобто, всіх надбань автономії душі, суверенітету особистості”.

Гуманна Людина: “Українська душевна спільнота має духовну систему освіти?”.

Юрій Шеляженко: “Однією з цілей Української Душевної спільноти є організація духовної просвіти, в тому числі проведення навчання у групах та організація самостійного навчання віруючих віровченню і богословській науці одноосібності (теології) релігійної віри в найвищу цінність людини. Пріоритет ми надаємо самостійному навчанню, для цього в загальному доступі в інтернеті розміщено книгу “Душевна релігія: священне писання, традиційний устрій, моральний закон і богословська наука релігійної віри в найвищу цінність людини” http://temple.org.ua/doc/oreligion.pdf і Ви можете її завантажити, прочитати, задавати питання щодо прочитаного, адже ця веб-конференція є майданчиком, де я можу займатися просвітництвом та навчати бажаним для вас знанням необмежену групу зацікавлених осіб”.

Віктор: “Що сталось з суспільством, коли говорять тільки про людські свободи? Їх можна неправильно розуміти. А як щодо обов’язків?”.

Юрій Шеляженко: “Суспільство належить людині, так само як Божий дар свободи. Через свободу людина здобуває відповідальність, через відповідальність традицію, через традицію закон. Перший обов’язок людини перед собою, перед Богом, перед власною божественною природою – це дотримання морального закону віри в себе, вірності собі, володіння собою. Цей обов’язок несумісний із неправильним розумінням свободи, бо він передбачає, що людина є розумною, дотримується свободи та всеохопного прагнення до досконалого буття, саморозвитку, оволодіння суспільством, простором і часом та творення кращих форм цих та інших феноменів самобутності. Свобода, або суверенітет особистості, особиста автономія – це самостійність, незалежність, відсутність або подолання будь-яких обмежень. Звичайно, свобода кожного обмежена свободами інших і природними наслідками власних вчинків, але такі обмеження долаються у прагненні гідно домовлятися і поводитися розумно. Соціальна доктрина віри в найвищу цінність людини заснована на ідеї тотальної особистої автономії, що включає три позитивних тенденції: атомізацію суспільства, атомізацію капіталу й атомізацію влади. Атомізація суспільства означає, що суспільство служить людині простором самоосвіти, самоорганізації, самозайнятості. Суспільство є сукупністю відносин (соціальних зв’язків) людини з власною природою, включаючи людей, інші об’єкти й цінності. Капіталом, або фондом душевної енергії, є сукупність цінностей, тобто, всього корисного людині та здатного примножувати користь. Атомізація капіталу означає, що капітал служить людині інструментом самостійного визначення і розрахунку цінностей для створення надійних відносин, засобом розумного вибору, виходячи з того, що чим більше цінностей людина вкладає у відносини, тим більшої довіри заслуговує. Атомізація влади означає, що влада служить людині системою реалізації свободи волі в усіх відносинах для самоудосконалення та самозахисту в згоді, довірі та солідарності з усіма людьми, без кордонів та податків, без ієрархій та привілеїв, без страху та насильства, без конфліктів і жертв, без меж. Влада над собою є найбільшою владою (Imperare sibi maximum imperium est – Seneca). Ідеальна влада є відкритою та ненав’язливою, демонополізованою, демілітаризованою, яка не підміняє спільне благо тиранією примусу, а етику як уявлення про правильне не підміняє дисципліною маніпульованої покори”.

Степан: “Що Ви думаєте про порушення релігійних прав, котрі не підтримують гомосексуальний спосіб життя? Приклад: під час Київпрайду 2016 єпископа лютеранської церкви не пустили провести богослужіння мотивуючи це рішенням Київради, якщо не помилюсь. Але ж у пастора є свої права та обов’язки перед Богом, якого сповідує, вірними громади. Хто захистить його права? Пройшовши крізь натовп прайду, пастор був в меншості і хотів дістатись до каплиці. А права меншостей потрібно захищати. Прокоментуйте”.

Юрій Шеляженко: “Людина є первинним джерелом права. Права кожної людини в силу їх природності успішно захищаються, самостійно та у правовому спілкуванні, правовідносинах, незалежно від причетності до якихось політичних, соціологічних, юридичних фікцій на зразок суспільства, більшості, меншості. Права людини порушуються тоді, коли ними зловживають. І йдеться не тільки про необачність у взаємодії з природними силами чи свавілля окремих істот, тиранів та еліт, які наполегливо та безкомпромісно протиставляють свої права правам інших, вважаючи, що загальна рівність прав є недосяжною і реальність прав можлива тільки через корумпування прав, їх перетворення на привілеї вузького кола людей. Навіть доброчесна загалом людина, знаю по собі, може впасти в гріх нескромності та зверхності, уникаючи правових відносин, правового діалогу. Проаналізуємо передумови правопорушення, зафіксованого на відомому відео, де в день Маршу рівності Єпископа Української Лютеранської Церкви В’ячеслава Горпинчука поліція не пропускає звершувати богослужіння до орендованого приміщення на вулиці Терещенківській. Так, поліція порушує права священика, заважає йому вільно пересуватися та прийти до своїх вірних у своє приміщення, але це мотивується заходами безпеки, тобто, менше правопорушення обгрунтовується правомірною метою уникнути більших правопорушень. Звісно, навіть в таких умовах правопорушення має бути відшкодоване, і справедливе відшкодування може бути предметом судового розгляду. З іншого боку, я б у цьому аналізі приділив особливу увагу причинам правопорушення. Суспільне протистояння самовираженню людей у Марші рівності було спровоковане в тому числі войовничою позицією проти рівноправ’я ЛГБТ-людей так званої Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, учасником якої є Горпинчук. На Марш рівності пускали релігійних діячів, коли я реєструвався на нього, спеціально зазначив, що я священик. Але жоден з членів ВРЦіРО, наскільки мені відомо, не взяв участі у Марші рівності, натомість вони нагнітали напругу та сіяли погрози, що видно по поведінці Горпинчука на відео, який злобно пообіцяв поліцейським, що на них і навіть на їхніх онуків і правнуків проллється гнів Божий. Звісно, за таких обставин і я б, грішний, не утримався від гнівного слівця, але онуків та правнуків точно не чіпав би. Особливо добре видно лукавство та награність агресивної поведінки Горпинчука, коли він переконує поліцейських, що, мовляв, гнів Божий на них проллється не тому, що вони захищають ЛГБТ-людей, яких пастор тут же безсоромно заклеймив обсценною лексикою, а через те, що його не пускають християн поклонятися Богу. При цьому пастор демонстративно проігнорував резонне питання поліцейських, як він проводитиме службу, коли на місце служби навряд чи дісталися віруючі через ті самі заходи безпеки. Частина пастви, якщо не вся, судячи з відео, була з пастором. То що заважало їм з елементарного людинолюбства та здорового глузду відступити, поклонитися Богу під відкритим небом, де Бог ближче, від нього не відділяє перегородка у вигляді стелі? А якщо так вже потрібен був для Богослужіння певний комфорт, зайти у найближче кафе чи інший громадський простір, яких в центрі Києва облаштовано чимало, зрештою, попросити прихистку в найближчій церкві іншої християнської конфесії, в тому ж Володимирському соборі? Чи християнські священики навіть з вузького кола номенклатури ВРЦіРО так не люблять один одного, що не можуть дати прихисток в скруті пастві один одного через якісь дрібні конфесійні відмінності? То для мене ще велике питання, в чому причина конфлікту Горпинчука з поліцією. Чи в надмірних заходах безпеки, які досягли мети, бо спровоковані однодумцями ВРЦіРО та Горпинчука напади на учасників Маршу рівності обійшлися без великої крові, або причина все ж у гордині, прагненні довести свою силу та зверхність за будь-яку ціну, небажанні змиритися з тим ф а к т о м, що ВРЦіРО і ЛГБТ однакові творіння Божі, рівні перед Богом і перед законом”.

Юрій: “Українська рада вільнодумців і віруючих – це спроба комунікації між віруючими і невіруючими?”.

Юрій Шеляженко: “Звісно, і не спроба, а реальна комунікація. Як і було сказано, ми об’єднуємо вільнодумців і віруючих, щоб спільно захищати свої права на свободу думки, совісті та релігії і щоб підтримувати діалог та полеміку. До речі, для полеміки важливо, щоб скепсис та критика не сприймалися як образа. Відчуваючи підтримку з боку віруючих і невіруючих до наших конкретних ініціатив, в тому числі по реакції соцмереж, а також маючи внутрішню психологічну опору у формі бажання зберігати чесноту відкритого розуму, я не ображатимусь на ваш скепсис, що читається у слові “спроба” 🙂 Думаю, з часом і з Божою допомогою, або, як кажуть матеріалісти, природним шляхом, у нашій еволюції стане добре видно, що спроба є успішною!”.

Ольга: “Ви пророк?”.

Юрій Шеляженко: “Як і Ви, Ольга. Хто з людей не заглядає у майбутнє? Бачення перспективи є неодмінною умовою розвитку розуму та душевності, будь-яких людських стосунків”.

Ганна сказав:

Ви знайомі з працею доктора Сан Мен Муна “Божественний Принцип” по унфікації людства? Ви згідні з її положеннями?

Євгеній сказав:

Окрім того, що в релігійних системах присутня віра в надприроднє, релігійний куль та обряди, форми колективного сповідання і т.д. які за змістом різняться. Чи вважаєте Ви, що релігія майбутнього залишить тільки віру в надприроднє і скасує усе решта, що перераховане вище.

Віктор сказав:

Чому на Ваш погляд, легалізація гомосексуалізму в системі правових відносин є потрібною? Це їх право – нехай. Але скажіть – навіщо це демонструвати? Впроваджувати в систему освіти? Навіщо про це розповідати дітям? Що Ви думаєте, що коли про це мовчати, то вони в жодному випадку не можуть про це дізнатись? Або давайте так: в ісламських державах чомусь табуйованим є це явища. Хоча, звісно це не означає, що такого явища не існує. Суть питання: навіщо це все демонструвати захищати правовими інститутами? Який сенс?

Інна сказав:

Що Ваша релігія забороняє? Який гріх найважчий?

Єгор сказав:

Чи може Ваша релігія зціляти людей, як це практикують сучасні харизматичні проповідники?

Карим сказав:

Скажите, а Вы верите, що нет Бога кроме Аллаха, и Мухаммед (мир и благословение ему) пророк Его?