Що Будда називав кармою
У «Ніббедхіка-сутті» (Ангуттара-нікая, 6.63) Будда прямо пов’язує карму з наміром, який передує діям тіла, мовлення та розуму. Це положення відрізняло його вчення від релігійних уявлень, де особливого значення надавали зовнішньому виконанню ритуалів.
Випадково завдана шкода й навмисна жорстокість не мають однакової кармічної ваги. Так само щедрий дарунок, зроблений заради похвали, відрізняється від безкорисливої допомоги. Буддійська етика розглядає мотиви, з яких виникають учинки, насамперед жадібність, ненависть і невідання. Їм протиставляються незахланність, доброзичливість і мудрість.
Проте карму не слід зводити до психології людських звичок. Традиційне буддійське вчення допускає, що наслідки свідомих дій можуть проявлятися значно пізніше, зокрема в наступних народженнях. Яким саме буде їхнє дозрівання, не можна встановити за простою схемою винагороди й покарання.
Хто перероджується, якщо душі немає?
Учення про карму нерозривно пов’язане із сансарою — колообігом народжень і смертей. Проте буддизм заперечує існування незмінного особистого «я», яке переходить з одного тіла в інше. Цей принцип відомий як анатман, або анатта в палійській традиції.
Буддійські філософи пояснювали переродження через безперервність причинних зв’язків. Наступне існування зумовлене попереднім, але не передбачає переселення вічної душі. Пізніші школи розробили різні пояснення цього процесу. Спільним залишилося переконання, що моральна відповідальність можлива без визнання незмінної людської сутності.
достатніх підстав визначати приховану карму іншої особи лише за обставинами її життя.
Тому вчення про карму звернене насамперед до власної поведінки. Воно вимагає замислюватися над мотивами вчинків, а не шукати пояснення чужим стражданням. Остаточною ж метою буддійського шляху є не накопичення сприятливої карми, а припинення причин, які підтримують сансару.
Іван Гудзенко
