Львівське братство та боротьба за церковні права

Найвпливовішим осередком братського руху стало Львівське Успенське братство. Його організаційне зміцнення припало на 1580-ті роки, коли православні міщани Юрій та Іван Рогатинці, Іван Красовський, Дмитро Красовський, Лесько Малецький та їхні однодумці взялися за впорядкування церковного життя. У січні 1586 року антіохійський патріарх Йоаким затвердив братський статут, який визначав обов’язки членів, порядок зібрань і використання спільних коштів. Братчики мали підтримувати храм, допомагати хворим, піклуватися про поховання померлих і стежити за поведінкою одновірців. До братства могли вступати люди різного достатку, однак найбільший вплив на його діяльність мали заможні львівські купці та ремісники. Зібрані пожертви спрямовували на будівництво Успенської церкви, утримання священників, навчання дітей і придбання книг. Згодом братчики домоглися особливих привілеїв від константинопольського патріарха Єремії II. У 1592 році ставропігійне право було поширене на братську Успенську церкву, яка відтепер підпорядковувалася безпосередньо патріархові, а не місцевому єпископу.
Братські школи та освіта православних міщан
Одним із головних здобутків львівських братчиків стало відкриття школи 1586 року. На відміну від звичайного парафіяльного навчання, її програма передбачала вивчення грецької та церковнослов’янської мов, граматики, риторики, основ богослов’я й церковного співу. Пізніше викладали також латину, необхідну для навчання у вищих школах і участі в політичному житті Речі Посполитої. Особливу увагу приділяли підготовці вчителів, перекладачів і майбутніх священнослужителів. У школі працювали відомі книжники Лаврентій Зизаній, Стефан Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький та інші діячі. Братський статут вимагав від учителя однакового ставлення до дітей заможних і бідних родин, а здібності та старанність учня ставив вище за майнове становище його батьків. Навчальний заклад утримували переважно коштом міщанських пожертв, тому його діяльність залежала від прибутків братства й підтримки доброчинців.
Львівська школа стала прикладом для православних громад інших міст. На початку XVII століття братський рух поширився на Волинь і Наддніпрянщину. Близько 1617 року виникло Луцьке Хрестовоздвиженське братство, яке згодом відкрило школу, шпиталь і друкарню. У Києві важливу роль відіграла волинська шляхтянка Галшка Гулевичівна. 15 жовтня 1615 року вона передала свою садибу на Подолі для заснування монастиря, школи та притулку. Саме цей дарчий запис став матеріальною основою Київського Богоявленського братства та його навчального закладу. Першим відомим ректором школи був Іов Борецький, майбутній київський митрополит. Згодом тут викладали Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та інші освічені діячі. У 1620 році до Київського братства вступив гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний разом із Військом Запорозьким, забезпечивши православній громаді впливову військову підтримку. За заповітом 1622 року гетьман залишив кошти на навчання в Київській і Львівській братських школах.
Друкарні та поширення православної книжності
Видавнича діяльність була тісно пов’язана з братським шкільництвом. Ще 1574 року Іван Федоров надрукував у Львові «Апостол» і «Буквар», започаткувавши тут тривалу традицію кириличного друкарства. Після смерті друкаря його обладнання опинилося у кредиторів, а згодом було викуплене львівськими братчиками. Власна друкарня почала діяти 1591 року. Одним із перших її визначних видань став «Адельфотес» — підручник грецької та церковнослов’янської граматики, підготовлений за участю викладача Арсенія Елассонського та учнів Львівської школи. Видання призначалося для навчання мов, без яких було складно читати богословські твори й перекладати церковні книги. Братська друкарня також випускала богослужбову літературу, граматичні праці, повчання та полемічні тексти. Книжки поширювали через купців, духовенство й монастирські зв’язки, завдяки чому львівські видання потрапляли до інших українських міст, білоруських земель і православних осередків за межами Речі Посполитої.
Після Берестейської унії особливого значення набули твори, присвячені суперечкам між православними та прихильниками церковного об’єднання з Римом. Братства підтримували авторів, які виступали на захист східного обряду, видавали богословські пояснення й поширювали листи церковних діячів. Проте книжкова праця не обмежувалася полемікою. Для шкіл були потрібні граматики, для парафій — богослужбові видання, для священників — проповіді та тлумачення Святого Письма. Львівська братська друкарня поступово стала одним із головних центрів кириличного книговидання, а її досвід переймали інші православні осередки. У Луцьку братська друкарня розпочала роботу в другій половині 1620-х років завдяки діяльності мандрівних друкарів Павла Домжива-Лютковича та Сильвестра.
Іван Гудзенко