Чому переговори стали нагальними

Польщу й Литву пов’язувала династична унія, започаткована ще наприкінці XIV століття. Проте спільний володар не усував відмінностей між державами. У XVI столітті литовські можновладці прагнули зберегти окремі установи, тоді як польська шляхта домагалася тіснішого об’єднання. Частина шляхти Великого князівства також сподівалася отримати політичні права, подібні до коронних.
На перебіг переговорів впливала Лівонська війна. Боротьба з Московською державою виснажувала Литву й посилювала потребу в польській допомозі. Сигізмунд II Август, останній чоловік із династії Ягеллонів на престолі, не мав спадкоємця. Тому майбутнє союзу не можна було надійно пов’язати з наступним династичним шлюбом або успадкуванням влади.
Як українські воєводства перейшли до Корони
Переговори в Любліні супроводжувалися гострим конфліктом. Після від’їзду частини литовських представників король окремими актами приєднав до Корони Підляшшя, Волинь, Брацлавщину та Київщину. Отже, територіальні зміни почали оформлювати ще до остаточного затвердження унії. Місцеві еліти присягали королю вже як володарю Польської Корони.
Не всі українські землі змінили державну належність 1569 року. Галичина, Белзщина та західне Поділля перебували під коронною владою раніше. Частина Полісся залишилася у Великому князівстві Литовському. Закарпаття й Буковина мали іншу політичну історію. Таким чином, унія охопила більшість, але не всі землі, що нині входять до України.
Волинська й київська шляхта не була пасивною учасницею подій. Вона домагалася гарантій для своїх земель, посад і судочинства. Інкорпораційні привілеї підтверджували місцеві права, використання руської мови в урядовій практиці та чинність Литовського статуту. У Волинському, Київському й Брацлавському воєводствах особливе значення зберігала його редакція 1566 року.
Що об’єднали і що залишилося окремим
Річ Посполита отримала спільного виборного монарха та сейм. Однак Корона й Велике князівство зберігали власні адміністрації, скарбниці, військо та правові системи. Литва не перетворилася на звичайну польську провінцію. Утворена держава поєднувала спільні політичні установи з окремішністю двох її головних складових.
Приєднані українські воєводства входили до коронної частини держави. Окремого руського учасника союзу, рівного Польщі й Литві, унія не створила. Водночас збережені привілеї давали місцевій шляхті підстави захищати регіональні інтереси на сеймах і в судах. Суперечки про їх дотримання тривали протягом наступних десятиліть.
Іван Гудзенко