Чому переговори стали неминучими

Польщу й Литву давно пов’язували династія Ягеллонів та спільні політичні інтереси. Водночас кожна сторона зберігала власні установи й уявлення про належний устрій союзу. У середині XVI століття Литовська держава потребувала допомоги через виснажливе протистояння з Московією, особливо в умовах Лівонської війни. Питання майбутнього династії також загострювалося: Сигізмунд II Август не мав законного нащадка.
Частина польської шляхти прагнула тіснішого об’єднання. Литовські магнати остерігалися втратити самостійність держави та власні провідні позиції. Для середньої шляхти союз міг означати ширші політичні можливості й наближення до польських станових прав. Погляди залежали від становища конкретних людей, тому переговори не були простим зіткненням одностайних «польської» та «литовської» сторін.
Як українські землі змінили підпорядкування
Під час Люблінського сейму суперечки дійшли до виходу більшості литовських представників із переговорів. У відповідь монарх підтримав переведення частини земель до Корони. Підляшшя, Волинь, Брацлавщина й Київщина були приєднані до польської частини майбутньої держави ще в ході підготовки остаточної унії. Місцевих представників зобов’язували скласти нову присягу, а відмова загрожувала втратою володінь.
Руська знать намагалася отримати гарантії свого становища. Для неї були важливими права на маєтки, доступ до урядів, віросповідання та збереження місцевого судочинства. Частина шляхти підтримала зміну підпорядкування, частина приймала її під тиском обставин. При цьому магнати й шляхтичі виступали від імені власного стану: селянські громади та більшість міського населення не мали рівноцінного голосу на сеймі.
Приєднавчі привілеї підтверджували низку місцевих особливостей. На Волині, Київщині та Брацлавщині зберігався Другий Литовський статут, а руська мова продовжувала використовуватися в діловодстві. Права православної знаті також отримували гарантії. Подальша практика могла відрізнятися від формулювань грамот, але самі ці поступки мали тривале значення й ставали аргументами в майбутніх суперечках.
Якою була нова держава
Річ Посполита мала спільно обраного монарха та спільний сейм. Водночас Польська корона й Велике князівство зберігали окремі уряди, скарбниці, війська та правові системи. Литва не зникла як політичний організм, хоча її територія й можливості змінилися. Українські воєводства, передані Короні, відтепер були пов’язані з її установами, а не з литовським великим князівством як окремою частиною союзу.
Іван Гудзенко