Історія

Українські землі у Великому князівстві Литовському

Упродовж XIV століття політична карта українських земель зазнала істотних змін. Київщина, Волинь, Поділля та Чернігово-Сіверщина поступово перейшли під владу литовських князів, які створили одну з найбільших держав тогочасної Європи.

Як литовські князі утвердилися на українських землях

Українські землі у Великому князівстві Литовському

Піднесення Литви розпочалося ще в XIII столітті, коли балтійські племінні володіння поступово об’єдналися під владою князів. Особливого розмаху територіальне розширення набуло за Гедиміна (1316–1341) та його наступників. На той час колишні землі Київської Русі були політично розділеними, а чимало князівств визнавали зверхність Золотої Орди. Литовські володарі скористалися суперництвом місцевих династій та послабленням ординського контролю.

Однією з перших українських територій, де закріпилися Гедиміновичі, стала Волинь. Тут утвердився Любарт, син Гедиміна, який прийняв православ’я та був тісно пов’язаний із місцевою князівською знаттю. Після смерті галицько-волинського правителя Юрія II Болеслава у 1340 році розпочалася тривала боротьба за його спадщину. На ці землі претендували литовські князі, польський король Казимир III та угорська династія. Зрештою Галичина опинилася під владою Польщі, тоді як більша частина Волині залишилася за Любартом.

Найбільших успіхів литовська експансія досягла за великого князя Ольгерда (1345–1377). У 1360-х роках його влада поширилася на Київщину, де князем став його син Володимир Ольгердович. Важливою подією в боротьбі за південні руські землі була битва на Синіх Водах, яку традиційно датують 1362 роком. Перемога литовського війська над ординськими силами сприяла зміцненню впливу Ольгерда на Поділлі. Водночас точне місце битви, її перебіг і масштаби залишаються дискусійними.

На Поділлі утвердилися князі Коріатовичі — представники литовської династії, які розбудовували місцеві міста та замки. Однак ординський вплив не зник відразу. Хани й надалі висували претензії на окремі території, а місцеві правителі мусили враховувати політичні обставини степового прикордоння.

Велике князівство Литовське нерідко називають Литовсько-Руською державою, підкреслюючи значну роль руського населення, православної культури та місцевих правових традицій. Проте ця назва не була офіційною самоназвою держави. Литовська доба стала періодом, коли українські землі зберегли чимало надбань княжої Русі, водночас увійшовши до нового політичного простору, тісно пов’язаного з історією Центральної та Східної Європи.

Іван Гудзенко

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

You may also like