Історія

Берестейська унія 1596 року і поділ Київської митрополії

Восени 1596 року в Бересті відбулися два церковні зібрання, учасники яких заперечували правомірність рішень одне одного. Прихильники унії проголосили єдність із Римом; противники відкинули зміну церковного підпорядкування. Подія, задумана частиною єпископату як спосіб зміцнення Київської митрополії, спричинила тривалий поділ. Суперечки охопили храми, монастирі, друкарні, суди та шляхетські сеймики.

Чому єпископи шукали домовленості

Берестейська унія 1596 року і поділ Київської митрополії

Наприкінці XVI століття православні установи в Речі Посполитій переживали складний період. На призначення ієрархів впливали король і світські покровителі, бракувало освіченого духовенства та сталих механізмів церковної дисципліни. Братства дедалі активніше втручалися у справи єпископів, що ті сприймали як обмеження своєї влади.

Частина ієрархів розраховувала, що визнання папської зверхності допоможе захистити східну церковну традицію й піднести становище духовенства. Важливими були сподівання на рівність із латинськими єпископами та політичну підтримку корони. Водночас існувала давня богословська ідея відновлення єдності християнських церков. Мотиви переговорів поєднували церковні, правові й суспільні інтереси.

Іпатій Потій і Кирило Терлецький стали головними діячами підготовки угоди. У 1595 році вони прибули до Рима, де підтвердили прийняття єдності з Католицькою церквою. Умови передбачали збереження візантійського обряду, церковнослов’янської богослужбової традиції та власних церковних структур. Перехід під папську зверхність не означав автоматичного переходу на латинський обряд.

Чому виникли два собори

У жовтні 1596 року в Бересті не вдалося провести спільне засідання всіх сторін. Митрополит Михайло Рогоза й більшість єпископів підтримали унію. Львівський єпископ Гедеон Балабан і перемишльський Михайло Копистенський її не прийняли. Противників підтримали князь Василь-Костянтин Острозький, представники братств, духовенства та частини шляхти.

Незгода стосувалася і змісту, і процедури. Противники твердили, що єпископи не могли самостійно змінити підлеглість митрополії без ширшої церковної згоди. Прихильники вважали рішення ієрархії належним і корисним для церкви. Позиції сторін формувалися також під впливом внутрішніх інтересів руського суспільства, а королівська підтримка посилювала прихильників угоди.

Дві церковні мережі

Королівська влада підтримала унійний єпископат. Через це православні, які не прийняли угоди, зіткнулися з проблемою законного існування своєї вищої ієрархії та права на церковне майно. У різних місцевостях зміна юрисдикції відбувалася неоднаково. Одні установи переходили під нову зверхність, інші зберігали попередню належність або ставали предметом тривалого спору.

У 1620 році єрусалимський патріарх Феофан висвятив православного митрополита й єпископів за підтримки козацтва. Відновлена ієрархія певний час діяла без визнання корони. Політичний компроміс 1632 року відкрив шлях до легалізації православних структур. Проте він не ліквідував унійну церкву й не припинив суперечок про конкретні святині та маєтності.

Унійна традиція також розбудовувала власні освітні й чернечі установи. Обіцяне піднесення статусу відбувалося неповно та поступово. Назва «греко-католицька церква», звична сьогодні, усталилася пізніше; щодо кінця XVI–XVII століть доречно говорити про унійну церкву або Київську митрополію в єдності з Римом.

Берестейська унія не перевела всіх православних мешканців Речі Посполитої до іншої церковної юрисдикції в один день. Вона започаткувала тривалу конфесійну перебудову, яку супроводжували полеміка, місцеві компроміси та насильство. Від обох традицій залишилися школи, богословські праці й мистецькі пам’ятки, що становлять частину української культурної спадщини.

Іван Гудзенко

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

You may also like