Історія

Олельковичі та ліквідація Київського князівства 1471 року

У 1471 році Київ утратив статус удільного князівства. Польський король і великий князь литовський Казимир IV Ягеллончик скасував спадкову владу місцевої династії та призначив київським воєводою литовського магната Мартина Гаштольда. Кияни зустріли це рішення відкритим спротивом і двічі відмовилися впустити нового урядовця до міста. Так завершилося правління Олельковичів — князівського роду, за якого Київ у XV столітті пережив помітне культурне піднесення.

Олельковичі та відновлення Київського князівства

Олельковичі та ліквідація Київського князівства 1471 року

Повернення Києву князівського статусу відбулося за Казимира IV, який 1440 року став великим князем литовським. На початку 1440-х років київський престол отримав Олександр Володимирович, відомий як Олелько. Він був сином Володимира Ольгердовича, усунутого з Києва Вітовтом у 1394 році. Таким чином, влада повернулася до нащадків давньої князівської династії.

Олелько керував значними територіями Середнього Подніпров’я, спирався на місцеве боярство та підтримував православну церкву. Після його смерті близько 1454 року князівство успадкував син Семен Олелькович.

Чому кияни не прийняли нового воєводу

У грудні 1470 року Семен Олелькович помер. Продовжити князювання міг його брат Михайло, який тоді перебував у Новгороді. Однак Казимир IV відмовився передавати Київ іншому представникові династії. Натомість у 1471 році він призначив воєводою Мартина Гаштольда — впливового литовського аристократа католицького віросповідання.

Рішення викликало обурення киян. Містяни та місцева знать звикли до правління православних князів, які походили з роду Гедиміновичів. Гаштольд не мав князівського титулу й належав до іншої конфесії. Його призначення сприймали як приниження політичного становища давньої столиці Русі.

За повідомленнями хроністів, кияни двічі відмовилися впустити Гаштольда. Вони зверталися до Казимира з проханням призначити Михайла Олельковича або іншого князя. Проте великий князь не змінив рішення. Лише під загрозою застосування військової сили місто визнало владу нового воєводи.

Утворення Київського воєводства означало ліквідацію спадкового князівського правління. Відтепер керівник краю отримував посаду від великого князя та діяв від його імені. Він відповідав за оборону, судочинство, збирання доходів і виконання розпоряджень центральної влади.

Водночас нова адміністрація не знищила місцевих правових звичаїв. Руське боярство зберігало земельні володіння, православні монастирі продовжували діяльність, а Київ залишався важливим торговельним і церковним центром. Змінився насамперед порядок здійснення політичної влади.

Останні спроби Олельковичів повернути вплив

Михайло Олелькович не змирився з втратою родового князівства. У 1481 році він став учасником змови проти Казимира IV разом із князями Іваном Гольшанським та Федором Більським. Змовники прагнули усунути правителя й змінити співвідношення сил у Великому князівстві Литовському. У разі невдачі розглядалася можливість переходу частини земель під владу московського князя.

Змову викрили. Михайла Олельковича та Івана Гольшанського стратили 30 серпня 1481 року, а Федір Більський урятувався втечею до Москви. Ці події засвідчили глибокі суперечності між центральною владою та представниками руських князівських родів.

Київське воєводство проіснувало у складі Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 року, після якої перейшло під владу Польської корони. Місто зберегло значення адміністративного та церковного осередку, але вже не мало власного спадкового правителя.

Іван Гудзенко

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

You may also like