Історія

Козацькі повстання 1591–1638 років: Косинський, Наливайко, Павлюк, Острянин і Гуня

Наприкінці XVI століття на українських землях Речі Посполитої розпочалася низка козацьких повстань, які протягом наступних десятиліть охоплювали Київщину, Волинь, Поділля та Брацлавщину. Причиною збройних виступів ставали земельні суперечки, свавілля старост, збільшення селянських повинностей та обмеження козацьких прав. Королівська влада охоче залучала запорожців до воєн із Московською державою, Османською імперією та Кримським ханством, але після завершення походів вимагала скорочення війська. Тисячі козаків, які не потрапляли до реєстру, втрачали право на військову службу й знову підпорядковувалися землевласникам. На цьому ґрунті виникали конфлікти, до яких дедалі частіше долучалися міщани та селяни.

Северин Наливайко та кривава оборона Солониці

Козацькі повстання 1591–1638 років: Косинський, Наливайко, Павлюк, Острянин і Гуня

Нова хвиля виступів розпочалася 1594 року й була пов’язана з діяльністю Северина Наливайка. Раніше він служив сотником надвірних козаків князя Василя-Костянтина Острозького, а згодом сформував власний загін. Спочатку Наливайко воював проти османських і татарських сил у Молдові та Придністров’ї. Повернувшись на українські землі, його козаки розпочали походи проти шляхетських маєтків. Упродовж 1595 року виступи поширилися на Волинь і білоруські землі. Повстанці побували в Луцьку, Слуцьку, Могильові та інших містах, збирали продовольство й кошти для утримання війська. Окремо діяли запорозькі загони Григорія Лободи та Матвія Шаули, які не завжди узгоджували свої рішення з Наливайком. Навесні 1596 року проти козаків вирушило коронне військо під командуванням Станіслава Жолкевського.

Відступаючи на Лівобережжя, повстанці облаштували укріплений табір поблизу Лубен, в урочищі Солониця. Його захищали земляні вали й кілька рядів возів. Усередині перебували не лише козаки, а й жінки, діти та інші люди, які залишили свої поселення разом із військом. Облога тривала кілька тижнів. Бракувало води, харчів і фуражу, а коронна артилерія завдавала дедалі більших втрат.

У грудні 1637 року поблизу села Кумейки на Черкащині відбулася велика битва з коронним військом під командуванням Миколая Потоцького. Повстанці зазнали тяжкої поразки й відступили до Боровиці, де погодилися скласти зброю. Павлюка захопили, а наступного року стратили у Варшаві.

Навесні 1638 року боротьбу відновили запорожці під проводом Якова Острянина. Його військо діяло на Лівобережжі, намагаючись здобути підтримку населення й розбити урядові загони. Після невдалих боїв поблизу Жовнина Острянин із частиною козаків перейшов на територію Московської держави. Решта повстанців обрала своїм керівником Дмитра Гуню. Він організував оборону укріпленого табору в урочищі Старець на Дніпрі. Козаки трималися протягом літа, але нестача продовольства та боєприпасів змусила їх погодитися на переговори. Повстання було придушене, а коронне військо відновило контроль над головними козацькими поселеннями.

Ординація 1638 року та десятиліття перед новою війною

У березні 1638 року сейм Речі Посполитої ухвалив «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», яка суттєво обмежила козацьке самоврядування. Виборного гетьмана замінював призначений урядом комісар, військову старшину поставили під контроль коронної влади, а реєстр знову скоротили до шести тисяч осіб. Нереєстрові козаки втрачали визнані військові привілеї. У грудні того самого року на Масловому Ставу урядовці провели реорганізацію реєстрового війська та затвердили нове керівництво.

Іван Гудзенко

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

You may also like