Що визначили 1870 року
18 липня 1870 року Перший Ватиканський собор ухвалив конституцію Pastor aeternus. Вона пов’язала непомильність із ситуацією, коли римський понтифік виступає ex cathedra, тобто «з кафедри». Кафедра тут означає вчительське служіння, а не фізичне місце. Папа має діяти як пастир і вчитель усіх християн, остаточно визначаючи вчення про віру або мораль, обов’язкове для всієї Церкви.
Непомильність і людська відповідальність
Згідно з католицьким поясненням, джерелом такого захисту від помилки є допомога Святого Духа. Тому непомильність не подається як особлива обдарованість конкретної людини. Вона також не означає безгрішності. Папа залишається морально відповідальним за свої вчинки, а церковна посада не робить усі його рішення добрими чи далекоглядними. Догмат не забороняє історикам досліджувати помилки понтифіків.
Практичні правила церковного управління можуть змінюватися. Порядок виборів папи або організація установ не стають непорушними лише через те, що їх затвердив понтифік. Назва «апостольська конституція» вказує на рівень документа, проте його предметом можуть бути різні справи.
Другий Ватиканський собор у конституції Lumen gentium розглянув папське вчительство в ширшому зв’язку з єпископатом. Католицьке вчення визнає непомильність також за певними формами спільного навчання єпископів у єдності з папою. Водночас існують авторитетні церковні висловлювання, які не є остаточними визначеннями. Їхня вага не зникає, але її потрібно пояснювати окремо. Точне читання догмату тому починається з простого розрізнення. Хто висловлюється, про що саме, з якою владою і чи справді проголошує остаточне вчення для всієї Церкви.
Іван Гудзенко
