Альберт Саксонський відомий у західноєвропейській філософії як духовна особистість, номіналіст, логік, математик і водночас мислитель, що відчуває на собі природу.Народився він близько 1316 року нашої ери у саксонському містечку Хельмштедт, в родині простій сільській християнській. Батько змушений був важко працювати для того, щоб прогодувати свою родину. Крім того родина зазнавала земельних утисків зі сторони феодалів та римського папи. Альберт виховувався спочатку на християнських засадах, в тім пізніше він різко виступить і буде засуджувати аморальне життя духовенства.
Хлопець поволі тягнувся до науки, найбільше у нього проявлявся інтерес до філософії. почав читати твори античних філософів, зокрема йому більше припала до серця логіка Арістотеля і інші його праці. Хоч Альберт і був вихованцем Жана Буридана, проте не поділяв з ним ідеї його та Орема. У 1351 р. – став магістром мистецтв, а буквально через шість років – ректором Паризького університету. Пізніше його призначають ректором Віденського університету у 1365 році.
У 1366 р. – був поставлений у сан єпископа у місті Хальберштадт. Альберт почав писати коментарі до праць філософа Арістотеля, особливо до «Суми усієї логіки» Вільяма Оккама. Із основних його робіт відомі такі: «Дуже корисна логіка»; «Софізми»; математичні трактати «Трактат про пропорції»; «Про ширину форм»; «Про квадратуру кола»;ще одна праця під назвою «Таємниці рослин, каміння та мінералів».
Його праці наскрізь пронизані глибиною логічного мислення, чіткого викладу філософської думки стосовно проблем у натурфілософії, математиці, логіці. Мислитель розрізняє таку річ як логічна та фактична істинність. Трактує логіку як формальну дисципліну про принципи усілякого знання. Предметом цих знань він вважає емпіричні та абстрактні об’єкти. Вивчав та займався проблемою семантики, аналізуючи біля двісті випадків софізмів, використовуючи елементи математичної логіки.
У природознавстві Альбет Саксонський намагався з’ясувати питання природи імпетуса Боридана, крім власних пошуків пропорційної залежності швидкості, відстані,часу і руху. Це питання він класифікував через використання арістотелівських категорій. Позначав його як якість, що є властивою для рухомого тіла. Обмірковувалася також і гіпотеза стосовно прикладання теорії імпетуса Жана Боридана до обертання небесної сфери, яка ніби то собою стверджує, що світ твориться Богом як суцільний механізм із властивими йому законами руху, який у свою чергу виходить із першопочаткової рухомої сили.
Мислителю належать оригінальні вирішення питання стосовно природньої гравітації. Проводячи різницю, що існує між центром тяжіння та об’єму тіла, Саксонський побачив,що вони співпадають один з одним і тоді вирішив це питання простою аргументацією: якщо центром Всесвіту не є центр об’єму Землі, а власне центра тяжіння, то тоді саме тяжіння – прагнення кожного тіла поєднатися з центром тяжіння Землі. Тобто як це відбувається на прикладі поєднання усіх частин світового цілого, проте які мають єдиний центр тяжіння.
Значно пізніше ці ідеї будуть використані іншими видатними мислителями науки. Надалі ідеї Альберта Саксонського мають науковий інтерес і ретельно вивчаються в сучасній філософії.
Альберт Саксонський помер влітку 1390 року і був похований у місті Хальберштадт на території саксонської держави.
Богдан Стрикалюк
