Від воєначальника до фараона
Початок новій добі поклав Хоремхеб — останній правитель XVIII династії, який зробив кар’єру у війську. Він наказував розбирати храми Атона й повертав вагу традиційним святилищам. У пізніших царських списках Ехнатона, Тутанхамона та ще кількох правителів пропустили, ніби амарнського періоду не існувало. Минуле переписували не на папірусі, а просто на камені.
Власного спадкоємця Хоремхеб не залишив. Престол перейшов до його наближеного Парамессу — досвідченого воєначальника й візира. Близько 1292 року до н. е. той став Рамсесом I і започаткував XIX династію. Царював він недовго, зате владу успадкував син Сеті I. Новий цар відновив походи до Леванту й залишив один із найвідоміших храмів Абідоса.
Від воєн до нестачі зерна
Після внутрішніх конфліктів наприкінці XIX династії престол здобув Сетнахт, засновник XX династії. Його син Рамсес III воював із лівійцями та групами переселенців, яких єгипетські тексти називають народами моря. Перемоги увічнили на стінах Медінет-Абу. Але за тієї самої доби з’являються свідчення господарських труднощів. Робітники царських гробниць у Дейр-ель-Медіні припиняли роботу, бо їм затримували зернові пайки. Про цей виступ розповідає папірус, що зберігається в Турині.
За наступних царів вплив верховних жерців Амона посилився, а можливості двору скорочувалися. Наприкінці правління Рамсеса XI Єгипет утратив колишню політичну єдність. Після завершення XX династії близько 1070 року до н. е. на півночі утвердилися правителі Танісу, тоді як у Фівах влада фактично перебувала в руках жрецтва. Храми Рамсесідів пережили державу, могутність якої мали прославляти.
Іван Гудзенко
