Країна, яку не вдалося підкорити бурам
Басутоленд виник завдяки Мошвешве I, який у першій половині XIX століття об’єднав навколо себе громади сото. Його опорою стало гірське плато Таба-Босіу. Звідти було легше обороняти поселення й контролювати підступи до них. Проте на заході зростала загроза від бурських переселенців, чиї збройні загони прагнули опанувати родючі землі.
Після виснажливих воєн з Оранжевою Вільною Державою Мошвешве у 1868 році погодився на британський протекторат. Він сподівався вберегти те, що залишилося від його володінь. У 1871 році Басутоленд приєднали до Капської колонії. На місцях з’явилися колоніальні магістрати, які втручалися у справи вождів, вимагали податків і поступово обмежували традиційну владу.
Звідки в басото взялася вогнепальна зброя
Кінь і рушниця змінили військові можливості басото задовго до повстання. Чоловіки їздили на заробітки до алмазних копалень Кімберлі та поверталися з грошима, на які купували зброю. Вершники добре орієнтувалися серед гір і могли швидко збирати загони для оборони. Для колоніальної влади це становило небезпеку: місцеве населення мало засоби чинити організований опір.
У 1879 році капський уряд ухвалив законодавчі заходи щодо роззброєння африканців. Наступного року влада взялася виконувати їх у Басутоленді. Від місцевих мешканців вимагали здати рушниці, одночасно збільшуючи податок на житло. Додаткове обурення спричинили наміри відкрити землі округу Кутінг для європейських поселенців.
Басото не виступили єдиним табором. Одні вожді погоджувалися з розпорядженнями адміністрації, інші вважали їх прямою загрозою своїм громадам. Особливо гострим протистояння стало після виступу вождя Моросі 1879 року, придушеного колоніальними силами за участю союзних їм басото. Новий конфлікт розколов країну ще глибше.
Вершники проти колоніальних військ
У вересні 1880 року загони, пов’язані з вождем Леротолі, обложили Мафетенг. 21 вересня тисячі вершників атакували місто, однак захисники відбили штурм. Басото захопили худобу, обстрілювали укріплення з навколишніх висот і не дозволяли гарнізону почуватися в безпеці. Напади продовжилися у жовтні, а бої поширилися на околиці Масеру.
Під час походу на допомогу Мафетенгу колоніальні війська потрапили в засідку біля пагорба Калабані. 19 жовтня басото атакували кінний загін на складній ділянці дороги. Десятки солдатів загинули або були поранені. Підкріплення все ж дісталося міста, але стало ясно, що придушити опір одним походом неможливо.
Басото не мали суцільної смуги фронту. Вони відступали до гірських укріплень, били з висот і користувалися вузькими проходами, де великі військові колони втрачали перевагу. Водночас прямі атаки на добре захищені пости коштували їм значних втрат. До початку 1881 року війна зайшла в глухий кут.
Мир, за який довелося платити
Капська колонія витрачала значні кошти, але не могла примусити басото скласти зброю. У квітні 1881 року було погоджено умови припинення бойових дій. Повстанцям дозволили залишити рушниці за умови реєстрації та сплати збору. Вони також мали передати п’ять тисяч голів худоби як відшкодування. Це не була перемога без поступок. Проте головна вимога колоніальної влади — загальне роззброєння — залишилася невиконаною.
Коли 1910 року виник Південно-Африканський Союз, Басутоленд не увійшов до його складу. У 1966 році він став незалежним Лесото. Війна 1880–1881 років не принесла басото державної самостійності, але змусила колоніальну владу рахуватися з їхнім опором. Капська адміністрація так і не змогла встановити повний контроль над гірською країною, мешканці якої відмовилися віддати свою зброю.
Іван Гудзенко
