Битва при Харрані 1104 року: перша велика поразка держав хрестоносців

За п’ять років після захоплення Єрусалима хрестоносці вже мріяли не про дорогу до Святої землі, а про нові кордони своїх володінь. Навесні 1104 року їхнє військо вирушило до Харрана — торгового міста на шляхах між Сирією та Месопотамією. Перемога обіцяла відкрити дорогу на схід. Натомість 7 травня похід завершився розгромом, а один із його головних керівників потрапив у полон.

Битва біля річки Баліх

До експедиції долучилися Боемунд, його племінник Танкред і Жослен де Куртене, який володів землями навколо Телль-Башира. Військо включало також загони місцевих вірменських союзників. Харран опинився перед загрозою захоплення, але до нього наблизилося об’єднане мусульманське військо.

Вирішальна сутичка відбулася 7 травня 1104 року поблизу річки Баліх, притоки Євфрату. За повідомленнями середньовічних авторів, воїни Сокмана і Джикірмиша застосували удаваний відступ. Кінні лучники відходили, спонукаючи супротивника переслідувати їх і залишити зручне бойове шикування. Коли частина хрестоносців відірвалася від решти, мусульманські загони повернулися до атаки.

Найважчий удар припав на війська Едесси. Їхні лави розпалися, багато воїнів загинуло або потрапило в полон. Балдуїна та Жослена захопили живими. Боемунд і Танкред урятувалися з частиною вершників і відступили до Едесси. Мусульманські джерела та християнські хроніки розходяться в подробицях бою, але щодо його результату не залишають сумнівів.

Чисельність військ і втрат у середньовічних оповідях часто виглядає надто точною. Хроністи могли перебільшувати масштаби катастрофи або звеличувати переможців. Тому називати точну кількість загиблих без застережень було б помилкою.

Полон графа і втрачена ініціатива

Поразка не знищила держави хрестоносців, але змінила становище на півночі Сирії. Поки Балдуїн перебував у полоні, управління Едессою перейшло до Танкреда. Граф повернувся на волю лише 1108 року, після чого мусив домагатися відновлення своєї влади.

Для Боемунда наслідки теж були тяжкими. Сусіди скористалися ослабленням Антіохії, а Візантія повернула частину втрачених володінь у Кілікії та на узбережжі. У 1108 році Боемунд погодився на Девольський договір, який визнавав зверхність візантійського імператора, хоча на практиці ці умови не були повністю виконані. Саме князівство тоді не зникло.

Едесса ще проіснувала кілька десятиліть. У 1144 році її захопило військо Зенгі, правителя Мосула й Алеппо; падіння міста стало одним із поштовхів до Другого хрестового походу.

Іван Гудзенко