Ас-Сістані народився 1930 року в іранському Мешхеді. У молодості переїхав до Наджафа, де навчався в авторитетних шиїтських учених. Згодом став одним із провідних марджа ат-таклід, тобто зразків для наслідування в питаннях релігійної практики. На відміну від іранської моделі, що закріпила політичну владу ісламського правознавця на рівні державних інститутів, релігійне середовище Наджафа зберігало більшу дистанцію від безпосереднього управління державою.
Відносини між Наджафом та іранським Кумом додають цій історії ширшого значення. Обидва міста є осередками шиїтської вченості, але там склалися різні уявлення про політичні повноваження богослова. Ас-Сістані не заперечує, що релігійний авторитет має суспільні обов’язки, проте не ставить себе на місце обраного уряду. Це розрізнення особливо важливе в багатоконфесійній країні, де рішення про державний устрій повинні враховувати і шиїтів, і сунітів, і християн, і інші громади.
Вибори замість призначеної влади
Після 2003 року ас-Сістані наполягав, що політичний устрій має отримати легітимність через вибори. У його позиції не було готової програми демократичної теорії західного зразка. Вона виходила з переконання, що тимчасові інституції не повинні остаточно вирішувати долю країни без участі її мешканців. Звернення богослова впливали на суспільну дискусію, а політики намагалися отримати його підтримку. Так виникало особливе становище: дистанція від партій ставала джерелом сили, але кожне висловлювання могло змінювати політичний баланс.
Найгостріше випробування настало в червні 2014 року, коли угруповання «Ісламська держава» захопило Мосул і просувалося далі. Через свого представника ас-Сістані закликав громадян, здатних воювати, долучитися до захисту країни. Уточнення його позиції принципове: заклик стосувався служби в державних силах безпеки, а не створення необмеженої кількості незалежних збройних угруповань. Утім на практиці фетва стала чинником масової мобілізації, а різні воєнізовані структури згодом посилалися на її авторитет.
У березні 2021 року в Наджафі ас-Сістані зустрівся з папою Франциском. Це була важлива подія в історії християнсько-шиїтських контактів, адже рідкісна зустріч відбулася не в столиці держави, а в домі богослова. Вона засвідчила роль Наджафа як релігійного центру та дала можливість говорити про становище християн і інших громад Іраку після десятиліть насильства.
Для розуміння його ролі корисно відрізняти три речі: богословське право давати релігійні настанови, суспільну довіру до духовного вчителя та формальну державну владу. У сучасному Іраку вони можуть сильно впливати одна на одну, але не тотожні. Кар’єра ас-Сістані демонструє, що іноді саме відмова від державної посади дозволяє релігійному діячеві залишатися важливим посередником у моменти національної кризи.
Іван Гудзенко
