(В. Шекспір)
Основною проблемою сучасних людей є неспроможність вижити в умовах техногенезу – у цих нестерпних умовах, які ми самі для себе створили.
Ми бродимо, що тіні, у потемках сучасної цивілізації, корчачись у конвульсіях «хімічного тероризму», а вдаємо із себе істот, наділених мудрістю»небесною». Про мудрість людської культури можна говорити, хіба-що у часі минулому.
Людство давно вже загинуло: задихнулося у чаді індустріальних атмосферних викидів, отруїлося штучною їжею, і затруєною водою, задурманилося (так званими) ліками фармацевтичними. А головне – осліпло і оглухло від брехливої реклами, начисто блюзнірських, суспільних благ. Ці «блага» постали як мана перед нашим зором і все глибше трамбують усе живе побутовими та індустріальними відходами.
Парадокс у тому, що проблема виживання (виходячи з викладеного, можна сказати — воскресіння) постала перед цивілізацією у цілому. Тому що, «окрема людина» може, певним чином, самоізолюватися, відмежувавшись від ілюзорних штучних благ. Тим самим, «окремі люди» здатні забезпечити своє виживання. Та онтогенез»окремих людей» є надто обмеженим. Вони є скрізь «чужими серед своїх» або «своїми серед чужих». Бо давно уже втратила людина здатність повноцінного існування у Природі!
Єдиною дорогою до Воскресіння є повернення до своїх «витоків». Але таке повернення (людства у сукупності) є неможливим. Людина вже багато тисячоліть тому назад перестала бути суб’єктом біологічним. На певному етапі існування виду людина, відбулася невидана трансформація – утворився симбіоз (зрощення) тварини і машини! Використання вогню і колеса перетворили людину Нормальну у людину розумну (радше — умілу) – захланне чудовисько, яке, під виглядом діяльності і творчості, бездумно знищує своє середовище розповсюдження!!! І це – ніяка не абстракція. Абстракцією є, ше існуючий тепер, безсердечний штучний людський світ!
Людина існує у суспільній абстракції, що є ілюзією життя. Людина «живе» у абсурді і заради абсурду…
Чи закінчилася історія цивілізації?! Майже стовідсотково – так! Просто, зберігається інерція циклічності коливань маятника, у результаті дії фізичних констант, які ніхто не може відмінити… Ще зберігається надзвичайно мізерна ймовірність перезапуску цілеспрямованого цивілізаційного людського руху, але тільки після остаточної миттєвої зупинки.
Щоб Воскреснути – потрібно померти! Зупинка – це смерть, але після смерті наступає Відродження…
Зараз, як ніколи, роль особи в історії набрала життєстверджуючої надзвичайно великої ваги. Особливо, тих осіб, які мали сміливість і мужність констатувати Правду «благовременно і безвременно!»
Спочатку зник бог. «Бога немає. Він помер». Сказав Фрідріх Ніцше (той воскреслий Сократ), констатуючи загибель інституту державності, який перетворився в аморальну іграшку трансконтинентальних корпорацій.
Потім був Іван Франко, який поклав життя, щоб повернути совість тій «скалі», опертій на привласнені мільярди Рокфеллерами, Ротшильдами, Морганами.
«… що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.»
Але та скала, у вигляді людської безсовісності і байдужості, жорстоко придушила його… І кинуто нам в лице «кістку» під личиною державності формальної, санкціонованої Отто Бісмарком і впровадженої по замовному плану німецького філософа-міфологізатора Єдуарда Гартмана. Та й досі, ми потопаємо у хвилях крові, під спудом тієї скали. Стогони жертв так і не пробуджують совість новітніх Рокфеллерів, Ротшильдів, Морганів.
Справведливості ради, на противагу бездушним грошовим мішкам, потрібно згадати Генрі Форда, який пробував облагородити гроші, стверджуючи, що вони лиш тоді чогось варті, коли з їх допомогою створюються цінності. (Про смертоносні цінності епохи індустрії і комерції згадаємо нижче).
Згодом, Володимир Вернадський спробував вдихнути у людську діяльність розум. Він теоретично обгрунтував «ноосферу» – сферу розуму. Але від цього ні мудрості, ні розуму у людства не прибуло. У процентному співвідношенні їх ставло все менше і менше.
Були окремі «спалахи» (про один із них йтиметься нижче). Та це – так як згасаюча ватра, огарки котрої вряди-годи поворушить вітер.
Цивілізація ж констатувала свою згибель у 1987 році (згідно офіційного літочислення) устми Гру Гарлем Брундтланд. Вона доповіла на сесії Генеральної Асамблеї ООН про фактичний стан довкілля планети Земля, що є непридатним для подальшого тривалого існування людства! Їі доповідь «Наше спільне майбутнє» була плодом трьохрічної аналітичної діяльності найвидніших натуралістів людства, що вилився у приблизно такий висновок: «Подальше існування цивілізації у сучасній формі – неможливе!»
У 2002 році (згідно офіційного літочислення) доктор Матіас Рат, за підтримки широких кіл громадськості, подав Скаргу до Гаагського трибуналу «Про геноцид населення Землі…» У Скарзі Матіаса Рата узагальнено ті міри, які прийняв до виконання найвищий форум людства: «Регулювання демографічного вибуху – вибухового зростання кількості населення Землі – способом геноциду!» Отже, «бог» помер остаточно і безповоротно, а про совість стало, якось совісно навіть згадувати!!!
Найяскравішим спалахом волі до життя у гармонії з Природою, під смертоносним гнітом цивілізації, є життя і діяльність Порфирія Іванова. Значення цього «бога у тілі» важко переоцінити. Режим всепланетного геноциду, що діяв задовго до того, як Генеральна Асамблея ООН його формалізувала-узаконила, знищив цього Героя тілесно.
Ми помираємо щодня, поринаючи у сон. Але, після сну наступає пробудження.
Ми помираємо у кожному своєму творінні, якої би форми і ступеня (рівня) воно б не було, бо вкладаємо в нього усю свою душу. «Думка висловлена є брехнею». А брехня – це однобокість, а значить – смерть. Ми змирюємось зі смертю особистою…
Ми повинні змиритися зі смертю цивілізації, бо вона вичерпала себе, знаходячись у сучасній формі самовираження! Вона пожертвувала всю свою Душу, вдихнувши її у матеріальну форму з її основними цінностями: індустрією і комерцією. Цивілізація доконечно стала механізмом смерті!!!
Людство повинне зупинитися – «померти» добровільно, щоб припинити свою брехливу форму самовираження і Воскреснути на Новому духовному і фізичному рівні!
Ціле ХХ (так зване) століття – це ганебна історія (у найконцентрованішому вигляді) геноциду-самогубства людства. Це є історія знищення в людині Правди, Справедливості, Гуманності. Та й весь попередній хід історії (що виражено у розсіяному вигляді) – це однобокий поступ до удосконалення засобів і способів убивства, як тілесного так і Духовного.
Ми заблукали у нетрях самообману матеріальної культури (так званої) і прийшли до майже повної безвиході.
Ми тліємо у односторонності, позбуваючись Душі, шукаючи виходу у штучних ілюзорних матеріальних «благах».
Смерть людства наступає від однобокості, коли панують брехня, зло, несправедливість…
В історії було і є багато осіб – «окремих людей»-дороговказів до Гуманізму: до гармонізації людини з її навколишнім природним середовищем.
Кожна свідома людина повинна задати собі питання: «Що я обираю; воскресеніє чи погребеніє?» (тут використана лише назва філософської праці І.Франка, без її проблематики).
Ствердна відповідь на запитання: «Чи вибираємо ми воскресеніє?», ще здатна викликати бажаний імпульс до відродження людини на Новому рівні.
Висновок:
Ми знаходимося на межі остаточного виродження людини минулої – захланного чудовиська, що знищує своє середовище розповсюдження – і Відродження Нової людини: Людини Гуманної!!!
P.S.
Живим свідченням ймовірності Відродження цивілізації людської на Новому життєстверджуючому рівні є Перманентна культура!!!
Це альтернатива бездушності сучасних промислових і традиційних методів людського господарювання. Це життя, узгоджене з Природними процесами. Вона виникла не випадково і не на голому місці, «вона не поїдає свого хвоста», як сучасне людське суспільство, а головне — вона не опустелює природні ландшафти, знищуючи усе живе, що попадає під руку.
Земний шлях творця і вдохновителя Перманентної культури Білла Моллісона завершився у 2016 році (згідно офіційного літочислення). Та лісосади і оазиси, закладені ним, його учнами і сподвижниками, міцніють, квітнуть, невпинно поширюються, набуваючи всепланетного масштабу!!!
Перманентна культура, яку наддержавні лицемірні інституції ігнорують (спекулюючи лише термінологією і зовнішніми проявами) – це єдина форма осмисленного існування у теперішньому бездушному техногенному людському світі!!!
Все протилежне перманентній культурі – шизофренія і самознищення.
Офіційного 2017 року. 03 березня.
Юрій Мажевський
