Освічений мандрівник українського бароко
Григорій Сковорода народився 1722 року в Чорнухах на Полтавщині, помер 1794-го на Слобожанщині. Він навчався в Києво-Могилянській академії, викладав у Переяславі та Харкові, згодом обрав життя мандрівного мислителя. Його знання античних авторів та Біблії відчутне в діалогах, байках, листах та поезії.
Сковорода був сучасником європейського Просвітництва, проте його філософія глибоко пов’язана з українською бароковою культурою та християнською традицією. Читати його лише як автора світських порад про саморозвиток означає втратити частину змісту.
Самопізнання потребує внутрішньої роботи
Заклик пізнати себе стосується для Сковороди внутрішньої людини. Йдеться про основу бажань, нахили та спосіб життя, а не лише про перелік особистих рис. Людина може добре знати свою посаду й суспільне становище, але не розуміти, чому вони не дають їй спокою. Звідси й образ нерівної рівності: посудини різної місткості можуть бути однаково повними. Відмінність здібностей не означає, що всі повинні міряти щастя одним обсягом досягнень чи суспільних почестей.
Серце в його творах є осереддям духовного життя. Через цей образ Сковорода досліджує те, чим людина керується насправді. Зовнішня пристойність не гарантує внутрішньої злагоди, якщо всі зусилля спрямовані на заздрісне порівняння, накопичення або залежність від чужої прихильності.
Сродна праця і хибний вибір успіху
Сродною є праця, яка відповідає природним нахилам людини. Вона потребує пізнання власних здібностей, навчання і вправляння. Вибір лише через високу винагороду чи повагу оточення може змусити людину витрачати сили на заняття, до якого вона внутрішньо не прихильна.
У «Бджолі та Шершні» праця пов’язана і з користю, і з радістю відповідної діяльності. Тому сродність не тотожна примсі. Захопитися музикою на вечір і роками вчитися грати — різні речі. Покликання перевіряється в самому занятті, у готовності вдосконалюватися та витримувати його труднощі.
Водночас це вчення не варто перетворювати на докір тим, хто працює з необхідності. Війна, бідність або родинні обов’язки звужують вибір. Філософський ідеал допомагає визначити напрям, але не скасовує реальних умов. Приписати кожній нещасливій людині провину за нібито неправильний вибір означало б спростити проблему.
Три світи і дві натури
Сковорода розрізняє великий світ природи, малий світ людини та символічний світ Біблії. У кожному є видима й невидима натури. Зовнішнє відкривається чуттям, внутрішнє потребує духовного осягнення. Ця побудова пояснює, чому образи й символи мають у його текстах таке велике значення.
Біблійну оповідь він читає, шукаючи за буквальним викладом глибший зміст. Так само людину неможливо зрозуміти лише через її одяг, статус і тілесний вигляд. Символічне читання пов’язує пізнання світу з працею над собою: зовнішня подія стає приводом замислитися над внутрішнім життям.
Сковородине щастя не залежить від безперервного збільшення потреб. Воно пов’язане з відповідністю між природою людини й способом її існування. Це вимогливий ідеал, бо він змушує відмовитися від частини привабливих ролей. Можливість щиро сказати «ця справа мені не властива» іноді потребує більшої свободи, ніж готовність прийняти престижну пропозицію.
Іван Гудзенко
