У приписуваній йому книзі «Дао де цзін» людська могутність часто постає оманливою. Володар може мати величезне військо, проте втратити державу через надмірні амбіції. Людина, яка прагне підкорити навколишній світ власній волі, нерідко створює більше труднощів, ніж розв’язує. Лаоцзи пропонує уважніше придивитися до природного перебігу речей. У ньому можна побачити закономірності, які залишаються непомітними для тих, хто звик покладатися виключно на силу.
Ким був Лаоцзи
Ім’я Лаоцзи зазвичай перекладають як «Старий учитель». За традиційними китайськими переказами, він жив приблизно в VI столітті до нашої ери та був старшим сучасником Конфуція. Давні джерела називають його хранителем архівів при дворі династії Чжоу, де він нібито мав доступ до історичних записів і старовинних книг.
Один із найвідоміших життєписів Лаоцзи залишив історик Сима Цянь, який працював наприкінці II та на початку I століття до нашої ери. У його «Історичних записках» розповідається, що філософ, розчарувавшись у занепаді держави Чжоу, вирішив залишити країну. На прикордонній заставі його зупинив службовець на ім’я Їнь Сі, який попросив мудреця записати своє вчення. Лаоцзи погодився й залишив працю приблизно з п’яти тисяч китайських знаків. Після цього він вирушив далі, а його подальша доля залишилася невідомою.
Історична достовірність цієї розповіді викликає сумніви. Сима Цянь сам наводив різні відомості про особу Лаоцзи, що свідчить про існування кількох традицій уже в давнину. Достеменно встановити роки життя філософа, його походження та обставини написання книги дослідникам досі не вдалося. Існує також припущення, що «Дао де цзін» формувався протягом тривалого часу й увібрав висловлювання різних авторів.
Що розповіли стародавні рукописи
Важливі відомості про походження «Дао де цзін» стали відомі завдяки археологічним відкриттям XX століття. У 1973 році під час розкопок поховань у Мавандуї, неподалік китайського міста Чанша, археологи знайшли два рукописні варіанти твору, написані на шовку. Поховання, у якому вони зберігалися, було закрите 168 року до нашої ери. Самі тексти створили ще раніше.
Інше важливе відкриття відбулося 1993 року в Ґодяні, на території сучасної провінції Хубей. Серед поховальних предметів дослідники знайшли бамбукові планки з давньокитайськими написами. Частина текстів містила висловлювання, відомі за пізнішими редакціями «Дао де цзін». Ці матеріали належать до найдавніших збережених свідчень поширення вчення, пов’язаного з Лаоцзи.
Порівняння рукописів виявило відмінності в послідовності уривків, окремих висловлюваннях і будові твору. Зокрема, у шовкових текстах із Мавандуї частина, присвячена поняттю де, передує розділам про дао, хоча в поширеній сьогодні редакції порядок зворотний. Звичний поділ книги на 81 розділ утвердився в процесі подальшого передавання та редагування тексту.
Археологічні знахідки допомогли краще зрозуміти історію книги, але питання її авторства остаточно не розв’язали. Найімовірніше, відомий нам текст сформувався в інтелектуальному середовищі стародавнього Китаю, де активно обговорювали проблеми влади, людської природи та суспільного порядку.
Дао і природний перебіг речей
Центральним поняттям учення Лаоцзи є дао. Китайське слово дао буквально означає шлях, проте у філософському контексті його зміст значно ширший. Воно позначає першооснову та закономірний перебіг існування світу, з якого постають численні явища природи.
На початку «Дао де цзін» наголошується, що дао неможливо остаточно передати словами. Будь-яке визначення охоплює лише окремі сторони того, що перебуває в постійному русі та зміні. Людська мова дозволяє розрізняти явища, давати їм назви й описувати їхні властивості, але не здатна вичерпати всього багатства існування.
Лаоцзи звертає увагу на взаємозалежність протилежностей. Люди називають щось прекрасним, порівнюючи його з потворним, розрізняють складне й легке, довге й коротке, високе й низьке. Ці характеристики набувають значення лише у взаємному співвідношенні. Тому філософ застерігає від надмірної впевненості у власних оцінках і судженнях.
Із поняттям дао тісно пов’язаний принцип цзи жань, який зазвичай перекладають як природність або самобутність. Він стосується властивого речам способу існування, що не потребує постійного зовнішнього примусу. Людина може пізнавати навколишній світ і діяти в ньому, однак має зважати на закономірності, які не залежать від її бажань.
Чому вода стала образом мудрості
Серед природних явищ Лаоцзи особливу увагу приділяє воді. Вона живить рослини, наповнює річки, омиває каміння та знаходить шлях через найменші заглиблення. Вода легко змінює форму, пристосовуючись до посудини або берегів, але водночас здатна поступово руйнувати тверді породи.
У восьмому розділі «Дао де цзін» вода постає взірцем найвищого добра. Вона приносить користь численним істотам і не прагне займати найпочесніше місце. Навпаки, вода стікає до низин, яких люди зазвичай намагаються уникати. У цьому образі Лаоцзи знаходить пояснення незвичного для свого часу розуміння величі.
Іван Гудзенко
