Веданта (походить від санскритської мови і означає – закінчення Вед) – вважається однією із ведичних шкіл в індійській філософії, є послідовницею школи міманси. Вона наслідувала низку філософсько – релігійних традицій, що обумовлені темою, предметом, текстами та написаними до них коментарями. Крім основних текстів Вед та Упанішад, авторитетними текстами веданта вважає – Веданта – сутри мудреця В’яси, а в теїстичних школах — Бхагават-гіту, Бхагават-пурана.Спершу ця назва відносилась до філософських текстів, які приєднуються до Вед, Брахманів, Араньяків та Упанішад, що вважалися доповненою та пояснюючою частиною для чотирьох Вед. Ці стародавні тексти послужили як основа для ортодоксальної школи індійської школи, яка отримала назву – веданта. Її ще називали пурва – міманса (від мови санскриту означає – перша міманса) та уттара –міманса (пізня вища міманса).
Пурва – міманса сфокусована на тлумаченні значення ведичних вогняних жертвоприношень та мантр, які у ній використовуються., і які є викладені у Саммітах, чотирьох Ведах та Брахманах. Веданта в основному посвячує себе для філософського тлумачення Араньяків та Упанішад. Традиція веданти інтерпретувала Упанішади та пояснила їхній зміст.
Веданта як і інші ведичні писання, які вона бере за основу, свою увагу приділяє самосвідомості – тобто це розуміння індивідом своєї першопочаткової природи, а також природи Абсолютної Істини. Веданта не обмежується будь – яким текстом або текстами, бо ж у ведичної філософії не існує єдиного джерела. Школа ґрунтується на незмінних, абсолютних, духовних важливих законах, які водночас є спільними для більшості релігій та духовних традицій індійського світу. Веданта може приводити достану самосвідомості або ж космічної свідомості.
В історичному та сучасному контекстах, веданта розуміється як цілісний трансцендентний духовний стан, але ні в якому разі не як концепція, яка не може бути досягнутою матеріальним розумом. Про час формування веданти як систематичного вчення в індійській філософії невідомо, але науковці притримуються такої думки, що це відбулося у після буддійську епоху (приблизно у ІІІ столітті до нашої ери).
У той час як почав практикуватися брахманами ведичний ритуальний релігійний процес карма – канди, стали з’являтися нові течії, які більше орієнтувалися на знання (джнану).
Новоутворені філософсько – містичні течії були більш зосереджені на медитації (процес, під час якого людина контролює свою свідомість ), самодисципліні, духовній самосвідомості, але не на ритуальних практиках. Дослідники вважають, що санскритське слово «веданта» швидше за все використовувалося по відношенню до ведичного писання – Упанішад. Проте у більш пізній період розвитку індуїзму як релігійно – філософської системи, це слово почало використовувалося по відношенню до філософської школи, яка написала коментарі для Упанішад.
Традиційно, веданта приймає свідоцтво писань як найбільш авторитетний метод пізнання, у той час як чуттєве сприйняття людини та висновок . які зроблені за допомогою логіки анумана (логічний висновок, який вважає сприйняття джерелом достовірного пізнання (санскритське — прамана) ). Переходячи до творів ведичного періоду, слід відмітити Веданти – сутри. Цей твір був складений мудрецем на ім’я Ньяса майже 5000 років тому назад.
Вже у VІІ столітті, в епоху Середньовічччя було написано коментарі до Веданти – сутри. Автором цих коментарів став Шанкара. Вьса спромігся на систематизацію ідей у школі веданти, виклавши ведичну філософію у формі афоризмів (крилаті вислови). Афоризми Ведати – сутр є відкритими для всіх можливих інтерпретацій, що в кінцевому результаті і послужило причиною для формування шкіл Веданти. Кожна із цих шкіл дала власне трактування тексту та склала свої власні коментарі до текстів.
Основною темою у філософських школах веданти виступає та, що для усвідомлення Абсолютної Істини ритуальні практики можуть бути залишені в стороні і що натхненням для індивіда, на його шляху самосвідомості є наперед захопленням безмежного блаженства, яке очікує її в кінці. Практично усі напрямки у сучасному індуїзмі у тій чи іншій мірі відчули вплив послідовних та логічних світоглядних філософських систем, які були висунені мислителями ведантичних шкіл.
Усі ведантичні школи без винятку, базуються на Упанішадах, в яких викладена філософія та різні форми медитації. Упанішади являють собою коментарі до Вед, де висловлена їхня основна сутність, тому вони називають веданту «закінченням Вед». Хоч і в них викладена основна суть Вед, проте Упанішади є основою школи веданти, а частина філософії ведантичних шкіл походить від ранніх писань – Араньяків.
В Упанішадах , Абсолютна Істина називається Брахманом. Одним із головних поборників цієї філософії та автором «Веданти — сутри» виступає Вьса.
Його концепція Брахмана як Верховного Духа як вічно існуючої, іманентної та трансцендентної абсолютної Істини, яка є основою всього сущого – виступає центральною темою у більшості шкіл веданти. На протязі історії , різні мислителі тлумачили філософію Упанішад та інших текстів, зокрема Веданти – сутри, переважно керувалися своїм власним розумінням та реаліями своєї епохи. Існує шість основних інтерпретацій писань, де три з них стали найбільш відомими як в Індії так і за її межами:
3) Двайта
Ці філософські ведантичні школи були засновані Шанкарачарьєю, Рамануджачарьєю, Мадхавачарьєю. Слід відмітити, що ще до Шанкари, письменник Бхавья у своїй праці «Мадхьямака – хридая — каріка» описав ведантичну філософію «бхеда -абхеда». Також важливу роль у ведантичній думці із своїм синкретизмом санкх’ї – йоги та філософії Упанішад зіграла Бхагават – гіта. Її також прийнято називати Упанішадою, бо всі великі ачарьї школи веданти такі як Шанкара, Рамануджа та Мадхвачарья взяли на себе таку справу, щоб скласти обтяжні коментарі не лише до Упанішад, Веданти – сутри, а й до Бхагават – гіти для подальшого розвитку філософії та практики школи веданти.
Стрикалюк Богдан – магістр релігієзнавства
