Головною метою існування є викуплення. Воно звільняє атман від індивідуального існування, котре є стражданням та поверненням в брахму. Абсолютна істота разом з атманом є одним і тим же, інше існує до тієї пори, поки оманливість не досягнула його. Це що стосується веданти.
Філософську систему веданти викладено в коментарях Брахма-Сутри мудреця Шанкари VІІІ століття нашої ери. На сьогодні передовою індійською філософською школою, а точніше системою, котру назвали «уттара міманса». Використовується даний термін як протилежність іншій філософській системі – пурві мімансі (перше дослідження). Думки щодо вказаних термінів розбіжні, оскільки перші стосуються обрядового і церемонального процесу, другі – Упанішадою. Схвалюють останнє тлумачення, яке перекладається «остання з Вед». Підтверджується нібито думка щодо особи засновника веданти, яким насправді є Бадараян, інші ж піддають сумніву приписну честь мудреця Вьяси.
Про дату заснування школи, мало що відомо, а тому дослідники схиляються до думки існування, оскільки сам період тісно пов’язаний з системою санх’я (700 рік до нашої ери). Імовірніше всього, веданта з’являється як відповідь щодо вимоги філософських індуїстських умов групування, наукової кваліфікації філософської системи, поєднаної з Єдиним та відношенням до багатьох. Переважно це церковні церемоніали, обряди та релігійні догмати, які посідають перш частину священних Вед.
Багато умів Індії звертали особливу увагу на нову систему, спостерігався її розвиток, розквіт. Веданта не чинить спротив церемонії, церковній зовнішній форм, а вважає насамперед необхідним для умів, у визначеному ступені розвитку, тоді ж як філософія чистого розуму як система є набагато більшою, на відміну від релігійної системи, що ґрунтується на вірі, одкровенні. Ведантою відкрито дружній притулок відтінкам думок, вчень, розумінь, надаючи кожному те, що вимагає особливий розумовий розвиток. Популяризація веданти чудова при порівнянні інших систем. У веданті, якщо пильно придивитися є Одна Реальність, інше є всього лише ілюзією, нею розрізняється доля істини в усіх доктринах, визнавати усе не істиною, в якому винятком є Єдине.
Близько 800 року нашої ери після падіння буддизму в Індії відбувався розвиток філософської школи веданти. До старих форм уже ніхто не бажав повертатися, та й зрештою доктрина Гаутами мало кого задовольняла, піддаючись випробуванню. Веданта полягає як у внутрішній так і зовнішній доктрині. Зовнішня доктрина спрямовувалася на народні маси, котрі були не в змозі засвоїти вищі ідеї внутрішньої доктрини. Внутрішня доктрина стала характерною для тих, які б зуміли охопити саму суть абсолютного ідеалізму внутрішнього вчення. Вчення школи веданти досліджує Брахмана як прояв і феноменальний всесвіт та індивідуальну душу. Заснована отцями веданти доктрина в котре переконує в Абсолюті, Брахмані, та вкоріненого в розумі індійців Єдиного – Джерела всього що є Всім.
Існує єдиний Брахман, Реальність, єдине Існування. Єдина Реальність Одна та Всесвітня, Безкінечна та Вічна, Неділима, що немає здатності розділитися. Коли ж Один є неподільний, не ділиться на частини, а проявляється як Одне, ілюзія, що є відображення або зовнішність. Ведантистам вдалося просунути ідеї з теоріями, тут враховується й ідея Капіли та його індивідуальні пуруші або духи, пракріта або природа. У розумінні ведантистів вони є ідеалами та існують в розумі Одного. Ідея школи веданта про Одного наступна: Брахман, Абсолютна Субстанція є вищою від якостей та атрибутів. Брахман є поза суб’єктом та об’єктом, єдине Джерело буття, Розум, Блаженство.
Брахман – причина діючого всесвіту, в духовному, розумовому та матеріальному аспекті; Творець та Творіння; основною Істиною серед нереального всесвіту; Один та Єдиний; нічого у Ньому і поза Ним; з відсутністю помічника. Якщо Брахман є усім, що є, то поділений на частини не може бути або ж підданий зміні, то Я кожного має ототожнюватися з Я Одним, не бути складовою Його еманації. А це означає, тотожність нашого Духу з духом Одного, тобто утворення єдиного цілого з ним. Поза Я немає нічого подвійного, інакше це визнається брехнею.
Така концепція не мала рівних в історії індуїстської філософської школи, не зважаючи на важке її засвоювання. Веданту називають вищою вершиною філософської думки, яку здатен досягнути людський розум. Шлегель стверджує про не зрівняння європейської філософії, ідеалізму розуму грецьких філософів, які здаються прометеєвою іскрою, яка здатна загаснути.
Пегас
