Її відносять до вісімнадцяти пуран в індуїзмі. Отримала ще іншу назву «Шрімад-Бхагаватам». У книзі міститься опис тих аватар, які в різні епохи приходили в матеріальний світ, свідчення про індуїстську філософію, метафізику, космологію. У Бхагаваті –Пурані розповідається  як історично розвивався Всесвіт, про два шляхи – самопізнання та звільнення. По суті це сакральний текст крішнаїтських течій, що є четвертим елементом потрійного канону теїстичної веданти. У ній викладено основну суть Вед, представлений коментар, який належить мудрецю Вьясі до Веданти-сутри.

Вказана вище книга має у своїй основі вісімнадцять тисяч віршів, що розділені на триста тридцять дві глави із дванадцятьма піснями. Перша пісня перераховує основні аватари бога Вішну, останні – містять детальний їхній опис. Десята та одинадцята пісня розкриває історію з’явлення у світ Крішни, його діянь у поселені Вріндаван та настанови, а дванадцята пісня – передбачення подій Калі –юги та наближених на Землю катаклізмів. Гаудія-вайшнавське богослов’я  розглядає Бхагавату –Пурану як священне писання, пурана  та коментар до Веданти-сутри. Існує також поділ думок науковців щодо датування Бхагавати-Пурани. За релігійною традицією індуїзму книгу відносять до праці Вьяси, яку той написав в період Калі-юги  (близько 3100 рік до нашої ери).

Дослідники  колоніального періоду Британії Індією  стверджували про укладання самої книги в XІV столітті. Ще до середини ХХ століття таке датування залишалося загальноприйнятним. Лише після прекрасної знахідки праць науковця – перса Аль-Біруні почали стверджувати  про іншу дату – ІХ століття нашої ери, що є більш імовірним у появі тексту щодо традиційного розвитку бхакті. Деяким науковцям не подобається  таке твердження, а тому вони вважають, що самим підходящим  варіантом є V століття.  Наприкінці ХХ століття Бхагавату-Пурану почали досліджувати, намагаючись доказати найдавніший вік книги. Що ж собою становить сакральна книга?

Насамперед переказ про бесіду царя Парікшіта з рішею Шукадевою. Після прокляття брахмана, цар, залишаючи власний обов’язок, вирушає для того, щоб дізнатися мету життя людини. Віддалившись до річки  Ганг, цар готувався вже до смерті, доки не зустрівся з мудрецем Шуадевою Госвамі. Шукадева передає царю духовне знання в останні моменти його життя. Сім днів бесідують між собою,  цар стримує себе від їжі, пиття, сну. Цар уважно слухає Шукадеву, котрий говорить, що мета людського життя полягає в усвідомленні  того, що є верховна  абсолютна  істина – верховна особистість Бога, Крішни.

Перша пісня  є своєрідним вступом до цієї книги. Ведеться опис зустрічі  мудреців лісу Наймішаранья,  яку очолює ріші Шаунака. Їхній слух звернений до Сути Госвамі, яким прославляється  чиста любов до Крішни (бхакті), описуються також десять аватарів Вішну. Госвамі ведеться розповідь про захист Крішною Парікшіти  в материнському лоні від Ашваттхами. Друга пісня торкається  самого Парікшіти, усвідомлення ним наближення смерті, звільнення від страху, задоволень, будинку та сім’ї, контролю свого розуму та дихання і сконцентрування на Аум – сакральному звуці. Госвамою пояснюється практика йоги та бхакті, дхарана, природа Бхагавана із звільненням йога після власної смерті. У відповідях на запитання Парікшіти, Госвамою описуються як творіння так аватари Вішну із закінченням десяти якостей Пурани.

Третя пісня містить розповідь духовних вчень, що ґрунтуються на історії паломництва Відури в святих місцях. Відбувається зустріч Відури з Уддхавою, останній у свою чергу розказав про бій в Курукшетрі та смерть Крішни. При зустрічі з святим Майтеєю почув розповідь про створення світу, поділ часу та інше. Детально викладені історії народжень Хіраньякашіпи та Хіраньякші, де останній помирає на руках аватара Вішну Варахі (став вепром). Ведеться історична розповідь про висміювання Шиви Дакшею перед Дакшаяні і її жертвоприношення через самоспалення, після чого стали називати Саті. Йде мова також і про аскетичне життя Дхруви та віддане служіння богу Вішну.

Кінець четвертої пісні містить розповідь про те як брати Прачети підготувалися до зречення та звільнення. Шоста пісня – історія Аджаміла і досягнення ним духовного світу через вимовлені на смертному ложі слова «Нараяна»; сина Прачетів; як бог Індра переміг Вішварупу. Кінець шостої пісні розповідає народження Марутів. Вся сьома пісня приурочена історії про демона Хіраньякашіпи, Прахладі – його сину та смерті попереднього від аватара вішну – Нарасімхі. Пісня містить міркування над дхармою, варнами, ашрамами. Тут описані манватари (тимчасові періоди Ману). Дев’ять глав книги приурочені історії Ваманадіві – аватару Вішну, Махараджі Балі; має місце історія другої Курми –аватари Вішну (образ черепахи).

Десята пісня Бхагавати –Пурани описує самі ігри Крішни та надзвичайні речі: бачення у його роті усього Всесвіту, перемогу над демонами; підняття гори та утримання її на одному пальці. Пісня по собі є довгою та займає четверту частину усієї книги. Десята пісня описує божественні та приховані ігри з відданими. Прихованість відносин з Господом є вищою метою людського життя. Одинадцята пісня розповідає нам про загибель династії Ядави, Крішни та родичів. Перші загинули у бійці, Крішну вразила стріла з металевим наконечником прямо в стопу ноги. В останній главі йдеться про повернення Крішни у Вайкунтх. Одинадцята пісня містить останню розмову Крішни з Уддхавою. Закінчення головної історії прослідковується через смерть царя Парікшіта, що був проклятий наступним чином: його має укусити змія, відбутися зміїне жертвоприношення сина Джанамеджая. Кінець пісні описує десять пуранічних якостей, життя Маркандея, суть Бхагаватам, підтверджується те, що Бхагавата-Пурана є найвеличнішою із пуран. Книга описує двадцять п’ять втілень (аватарів) Вішну.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.