Вішішта – адвайта

vihihtaВішішта – адвайта (походить від мови санскриту та означає – не подвійність, яка визначається розбіжностями) – це  релігійно – філософська школа в рамках  веданти,  що входить  до її вішнуїтського напрямку. Крім так званих ідей бреди – абхеди,  значний вплив на становлення цієї школи  зробила  доктрина бхакті (служіння Богу любов’ю та відданістю ),  яка є найбільш  чітко  висловлена  у текстах вішнуїзму, особливо  у такому тексті як «Панчаратри», також  в містично – еротичних гімнах  альварів, що були зібрані  та інтерпретовані Натхамуні на початку Х століття.

Остаточної форми  концепція школи вішішти – адвайти  набуває  у працях  автора трактату  «Сідхі – трайя»  Ямуни та Рамануджі.  Рамануджа стає засновником школи вішішти – адвайти. На думку Рамануджі,  уявлення  адвайти про Брахмана  як  чистої свідомості, яка позбавлена  якихось  характеристик,  виглядає  швидше як  перифраз (іносказання, описовий вираз) порожнини  мадхяміків, а тому  неминуче та небезпечно  балансує  на межі небуття, якоїсь нереальності.

Вищий  Брахман на думку вішішти – адвайти  – це верховний чоловік, який  по своїй суті є звільненим  від недосконалостей та наділений  без чисельними добродійствами  неперевершеної  величі. Згідно вішішти, Ішвара (будь – яке божество може  відтворювати ішвару )  виступає  у цій школі  не лише як діюча, а як матеріальна причина  світу, оскільки всесвіт  являє собою  її  власний розвиток (санскритське «парінама»).

Вчення про  причинність  у вішішті – адвайті  набагато ближче  стоїть до санкх’ї,  ніж до адвайти – веданти Шанкари, ось як про це  говориться: проявлений  світ  не одухотворених  предметів та душ,  який має своїм джерелом  Бога,  вже існував у тонкій формі до самого акту  створення  світу.  На відміну  від Бхаскари (представник школи веданти у VІІІ столітті, противник школи бхеди – абхеди, автор коментарів до Брахма – сутри), Рамануджа вважає, що Брахман не може бути помисленим окремо від своїх  проявів, інакше  оригінальна  реальність  може зберігатися ним  не тільки за Ішварою, але  й за багато чисельним лживами (душами) та джазами (не одухотвореними предметами).

Богдан Стрикалюк, магістр релігієзнавства