Досвід країни в громадянській війні
Англійський філософ Томас Гоббс жив у 1588–1679 роках. Його політичні праці формувалися на тлі конфлікту короля й парламенту, релігійних суперечок і громадянських воєн. «Левіафан» вийшов 1651 року, невдовзі після страти Карла I. Для читачів небезпека розпаду держави була досвідом їхнього часу.
Гоббс шукав підставу політичного порядку в людських потребах і пристрастях. Люди прагнуть захистити власне життя, здобути необхідне та уникнути приниження. Водночас вони можуть претендувати на ті самі речі й підозрювати одне одного в готовності застосувати силу.
Що означає війна всіх проти всіх
Природний стан у Гоббса описує ситуацію без спільної влади, яка може забезпечити виконання угод. Це мисленнєва модель, а не документальна розповідь про певний період доісторичного життя. Навіть порівняно слабка людина здатна вбити сильнішу хитрістю або об’єднавшись з іншими.
Тому небезпеку породжує вже сама невпевненість у чужих намірах. Якщо сусід може напасти, випереджальний напад починає здаватися розумним. Війна тут охоплює і тривалий стан загрози, коли бою ще немає. За таких умов важко будувати дім, торгувати чи обробляти землю: результати праці нікому захистити.
Уявімо домовленість між двома людьми, кожен з яких підозрює обман. Обидва виграли б від співпраці, але той, хто виконає обіцянку першим, ризикує залишитися ні з чим. Гоббса цікавить саме ця пастка взаємної недовіри. Заклик бути добрішими не усуває її причин.
Як виникає суверен
Розум підказує шукати миру. Люди домовляються між собою передати визначення спільних правил одній особі або зібранню та визнавати їхні рішення. Так утворюється суверен. У моделі держави, заснованої договором, він дістає повноваження завдяки взаємному зобов’язанню майбутніх підданих.
Закони природи в його політичному вченні є розумними настановами, що ведуть до збереження життя. Серед них важливе місце посідає виконання домовленостей. Однак без гарантії взаємності дотримуватися угоди небезпечно. Спільна влада має зробити мирну поведінку достатньо надійним вибором.
Гоббс обстоював неподільність верховної влади: конкуруючі центри остаточного рішення, на його думку, відновлюють небезпеку війни. Він віддавав перевагу монархії, але сама його теорія допускає, що сувереном може бути також зібрання. Отже, сильна влада в цьому вченні не обов’язково означає одного правителя.
Межа покори
Попри широкі повноваження суверена, людина не може зобов’язатися без опору прийняти власну смерть. Право самозбереження залишається невідчужуваним. Покора пов’язана зі здатністю влади забезпечувати захист, а свобода підданого зберігається там, де закон не встановлює заборони.
Це не робить Гоббса прихильником сучасної конституційної демократії. Його засіб проти громадянської війни створює іншу небезпеку: надзвичайно сильного правителя складно стримати. Читач має підстави запитати, хто захистить людей від влади, якій доручили захищати їх одне від одного.
Цінність «Левіафана» полягає й у точності поставленої проблеми. Мир потребує надійних очікувань: угоди мають виконуватися, а правила діяти передбачувано. Проте безпека не скасовує питання про межі примусу. У Гоббса ці дві вимоги залишаються в напруженні, яке неможливо усунути самим словом «порядок».
Іван Гудзенко
