В Китаї конфуціанство стало не тільки основою філософії суспільства, але і релігією, яка створила і асимıлювала китайські вірування. Конфуціанство – це релігія, яка практично не урбанізувалася із сучасним світом, вона залишила свою китайську народну самобутність. Саме завдяки цій самобутності конфуцıанства китайці зуміли зберегти свою національну гідність під гнітом монголів, японців та інших загарбників.
Конфуціанство не зникло навіть після гоніння комуністичної китайської влади, котра хотіла знищити релігійність в країні. Часто науковці називають конфуціанство лише філософією предків. Якщо проı слідкувати стародавні тексти, то бачимо, що Конфуцій не лише створив філософію, а й релігію китайського народу, він асимілював свою філософію із китайськими вірування, створивши чітку культову систему обрядів та традицій.
Логічно мислячий китаєць не задумується над проблемами життя та смерті, за, те він завжди бачить перед собою еталон доброчесності і вважає за свій священний обов’язок йому наслідувати. Китайці понад усе цінують матеріальну оболонку, тобто своє матеріальне життя. Великими та загальновизнаними пророками тут завжди вважалися ті, хто вчив гідно і у відповідності з прийнятою нормою жити заради життя, а не в ім’я благополуччя на тім світі або рятунку від страждань.
Усі ці специфічні особливості системи цінностей, що склалиı ся у Китаї за тисячоліття передували епосі Конфуція, підготуı вавши країну до сприйняття тих принципів та норм життя, які назавжди увійшли до історії під назвою «конфуціанство». Заı довго до Конфуція їх суть зводилася до відособлення ірраціональних основ релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкуванню релігійно етичних норм вимогам соціальної політики й адміністрації. У ряді публікацій дається подвійне «компромісне» визначення конфуціанства: як релігії і як етики політичного вчення
Конфуцій – творець морально релігійного вчення, залишив найглибший слід у розвитку духовної культури Китаю, у всіх сферах його громадського життя: поı літичній, економічній, соціальній, моральній, у мистецтві та релігії.
Як говорив Л.С.Васильєв: «Не будучи релігією в повному змісті цього слова, конфуціанство стало більшим ніж просто релігія. Конфуціанство – це також і політика, і адміністративı на система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів, – словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція киı тайської цивілізації». Своїм світорозумінням, способом пояснення світу і місця людини (цивілізованої, а не «варвара») конı фуціанство виступає швидше в етично політичному, ніж у релігійному плані.
Конфуцій заснував свою школу у віці 50 років. У нього було багато учнів, які записували його та власні думки. Так виник головний конфуціанській твір Лунь юй («Бесіди та вислови») – твір не систематичний і навіть суперечливий. Це збірник, в основному, моральних повчань, у якому, на думку деяких авторів, дуже важко побачити філософський твір. Цю книгу кожен освічений китаєць учив напам’ять ще в дитинстві, нею ж він керувався і все своє життя.
Основна мета Конфуція – гармонізувати життя держави, сусı пільства, родини і людини взагалі. У центрі уваги конфуціанı ства – взаємини між людьми, проблеми виховання. Конфуцій не задоволений існуючим, однак його ідеали не в майбутньому, а в минулому. Він вважає, що людина звернена обличчям до минулого, до майбутнього ж повернута спиною. Стародавність постійно присутня в сьогоденні. Майбутнє не привертає занадто багато уваги, адже час рухається по колу і усе повертається до свого початку. Кульмінація конфуціанського культу минулого– «виправлення імен» («чжен мін»).
У своєму вченні Конфуцій ґрунтувався на традиційних китайських поглядах про устрій світу. За уявленнями древніх китайців, людина виникає після того, як споконвічний ефір (чи пневма, «ці») поділяється на 2 начала: Інь та Ян – Світло і Пітьму. Своєю появою людина покликана перебороти цей розкол світу, тому що поєднує в собі темне та світле, чоловіче та жіноче, активне та пасивне, твердість та м’якість, спокій та рух. Відомо, що конфуціанство називають протилежністю даосизму.
Даосизм був, таким собі, релігійним та філософським супротивником конфуціанства. Конфуцій протиставив свою філоı софію філософії Лао цзи. Він аж ніяк не породжував якихось релігійних незгод чи ворожнечі, скоріше всього це була полемı іка його думок із думками Лао-цзи.
Звичайно за багато століть конфуціанство і даосизм часто вступали у філософські і релігійні полеміки.
Дякуючи цим полемікам всім стали відомі такі філософи як: Шан Ян, Сюнь Цзи, Хань Фей, Ван Янмінь, Мень Цзи та інші.
