Прагнення зрозуміти власну віру
Ансельм жив у 1033–1109 роках. Походив з Аости, навчався й очолював монастир Бек у Нормандії, а 1093 року став архієпископом Кентерберійським. Його інтелектуальна праця розгорталася всередині християнської віри. Він прагнув збагнути зміст того, у що вже вірив, і водночас шукав міркування, силу яких можна оцінити розумом.
«Прослогіон», написаний у 1070-х роках, має форму звернення до Бога. Тому читач зустрічає тут і молитву, і сувору роботу з поняттями. Вирвати кілька речень із цієї форми можна для логічного аналізу, але тоді легко втратити первісний задум: внутрішній пошук мислителя, якому недостатньо просто повторити прийняту формулу.
Як поняття переходить у твердження про світ
Ансельм пропонує мислити Бога як того, понад кого неможливо помислити нічого більшого. Навіть людина, яка заперечує Боже існування, може зрозуміти це визначення. Отже, відповідний зміст певним чином присутній у її розумі. Далі Ансельм запитує, чи може такий предмет існувати тільки в думці.
Якби він був лише уявним, міркує філософ, можна було б помислити більше: те саме, але наявне також у дійсності. Це суперечило б вихідному визначенню. Тому Бог не може існувати лише в розумі. Стислість аргументу оманлива. Вона змушує уважно перевіряти слова «більше», «мислити» й «існувати», адже саме від них залежить, чи маємо ми справжнє доведення.
Заперечення про досконалий острів
Монах Гауніло запропонував заперечення: можна уявити острів, досконаліший за всі інші. Невже через це він мусить існувати? Якщо однакова схема дозволяє доводити наявність вигаданих місць, її надійність сумнівна. Гауніло атакував спосіб переходу від думки до буття; його заперечення не вимагало відмови від віри в Бога.
Ансельм заперечував, що опис острова відповідає умовам його аргументу. Острів залишається обмеженою річчю, щодо якої можна уявляти подальші поліпшення. Натомість у «Прослогіоні» йдеться про особливе поняття найвищого мислимого. Чи усуває ця відповідь проблему, залежить від того, як саме реконструювати доведення. Тому переказ «Ансельм довів Бога, а Гауніло спростував» надто швидко закриває складну дискусію.
Острів у цій полеміці виконує роль перевірки: чи можна застосувати запропонований спосіб доведення там, де висновок явно неприйнятний? Подібне випробування корисне й поза філософією релігії. Воно відділяє нашу симпатію до бажаного результату від готовності прийняти всі наслідки аргументу.
Чому сперечаються про силу визначення
Звичайне визначення допомагає впізнавати предмети або міркувати про них. Воно не створює їх. Можна ретельно описати будинок, якого ніхто не будував. Аргумент Ансельма цікавий тим, що претендує на виняток: його предмет нібито такий, що відокремлення змісту від існування руйнує сам зміст. Для прийняття цього кроку потрібні додаткові міркування про необхідність і можливість.
Вислів «онтологічний доказ» закріпився пізніше за Ансельма. Він позначає цілу родину аргументів, а не одну формулу. Автор «Прослогіону» залишив філософам завдання визначити межі поняттєвого мислення. Коли ми переконані, що щось має бути правдою за визначенням, суперечка з Гауніло змушує перевірити, чи не внесли ми бажаний результат до вихідного опису. Це питання стосується значно більшого, ніж одна богословська дискусія.
Іван Гудзенко
