Значну роль в біографії майбутнього імператора відіграє Люй Бувей, дуже підступна, вигідна людина, торговець, будучи при верховній владі займався політичним інтриганством. Ще при Чжуан-сяні допоміг у відстороненні конкурентів і посісти трон. Але вже після нього спадкоємцем трону стає тринадцятилітній Ін Чжен, Люй призначається канцлером, опікується імператором. Він уважно слідкував аби молодий імператор був в достатку.
Із особистого життя Ши Хуан-ді ми мало що знаємо, можливо й сам імператор старався від народу приховувати жінок з дітьми. У розпорядженні імператора знаходилися наложниці, від яких без сумніву він міг мати п’ятдесят нащадків. Оскільки відомо, що наложниці не мали права з’являтися в покої.
Бувей контролював молодого повнолітнього хлопця, переживаючи за те, щоб народ не дізнався правду про походження, в будь-якому випадку прагнув усунути матір правителя імперії, замінивши його на євнуха, що вчинив акт перелюбу. Євнух Лао Ай забажав більшого: престол мають зайняти його діти. Дізнавшись про підлу змову, заручившись лояльністю армії не дозволив цьому статися.
Головного керівник уникнув участі з псевдоєвнухом. За піймання ворога назначена була нагорода в розмірі одного мільйону мідних монет. Лао жорстоко стратили, черга залишалася за зрадником. Це ще більше утвердило авторитет Ін Чжена перед народом. Ін був проголошений імператором династії Цінь.
Попереднього канцлера не могли впіймати, оскільки той сам покінчив із життям, натомість призначили нового міністра та радника Лі Си. Лі Си відзначався мудрим політичним діловодством, вплинув на імператора у завоюванні інших територій. Із підкорених територій, першим став Центральний Китай, якого ще називали колишньою провінцією Хань. У 229 році до нашої ери завоював царство Чжао, підкорюючи народ країни Янь.
Ін Чжен зумів здійснити об’єднання земель Китаю в могутню імперію Цінь. Так було покладено кінець хаосу та національної ворожнечі. Разом з міністром Лі змінює життєві устої суспільства, зовнішню та внутрішню державну політику. Утворився феодалізм і розділена на комендатури вічна імперія. Імператор Ші Хуанді дбав про розроблення національної карти маршрутів, що полегшувало транспортну проблему (мережа систем доріг).
Наступним кроком стало збереження одноманітності в китайській писемності, ієрогліфи були визнані представниками мікрокраїн. Новини про приєднання провінцій поширилися за океаном. Імператор був прихильником легізму – верховентва права, визначеного законом. Титули роздавали не за народженням, а реальними заслугами.
З великою ворожістю та жорстокістю відносився до ворогів та соратників. Йому дуже не подобалося вільнодумство та постулати східної школи, ніякого конфуціанства та інших течій при ньому не існувало. За його наказом спалювалася не потрібні на його думку писемності, важливі зберігалися. Звичайно цим залишалися невдоволені міські жителі. Не має писемності, тільки легізм – єдина ідеологія закону.
Унікальні пам’ятки письма далекого періоду залишились на попелищі. Жорстокості та розправи імператора не знали меж до того часу, доки народний гнів не переповнив чашу. Даремні пошуки еліксиру безсмертя божевільного імператора не дали бажаного результату.
Перед своєю смертю просив поховати з ним живу армію, на що з ним не погодилися, окрім спеціально виготовленого з теракотової глини війська, котре буде охороняти його у загробному житті. Під час об’їзду володінь, Ціню Ши Хуанді зробилося дуже погано. Він помер у 210 році до нашої ери в Сіані.
Про трагічну смерть імператора нікого не звіщали, таємно приховували. За однією із версій імператор отруївся пілюлями з ртуті. Його син наказав поховати живцем підданих, скарбників, майстрів як очевидців, що вже не зможуть розголосити нікому.
Пегас
