Чому сикхська оборона не витримала
Шер Сінгх розташував військо на рівнині перед Гуджратом. Центральні позиції прикривали укріплені села Бара-Калра та Чота-Калра, а фланги спиралися на природні водотоки. За британськими оцінками, сикхська армія разом із союзниками налічувала приблизно 50–60 тисяч осіб і мала близько 60 гармат. Відкритий характер місцевості створював труднощі для їхнього маскування. Імпровізовані заслони з хмизу не забезпечували захисту, який сикхські артилеристи мали серед густих заростей Чилліанвали.
Приблизно через дві з половиною години артилерійського протистояння британська піхота перейшла в наступ. Підрозділи Віша та Волтера Гілберта атакували укріплені поселення в центрі сикхської оборони. Опір тривав навіть після придушення основних батарей.
Після прориву центральних позицій Шер Сінгх утратив можливість організовано керувати військом. Відступаючих переслідували британська кавалерія та кінна артилерія. Більшість гармат сикхської армії дісталася переможцям, а її розпорошені підрозділи вже не могли відновити оборону.
Гуджратська битва продемонструвала переваги зосередженого артилерійського вогню над поспішними піхотними атаками, до яких раніше вдавався Гоф. У британській військовій історіографії вона отримала назву «битва гармат». Водночас її політичні наслідки виявилися значно тривалішими за військові. Британці не лише ліквідували незалежність Пенджабу, а й згодом почали активно набирати сикхів до колоніальної армії. Частина колишніх противників Ост-Індської компанії вже у 1857 році воювала на її боці під час великого антибританського повстання в Індії.
Іван Гудзенко
