Європа під владою Наполеона
На початку XIX століття Французька імперія Наполеона Бонапарта перебувала на вершині своєї могутності. Після численних перемог французька армія контролювала значну частину континентальної Європи. Проте головним суперником Франції залишалася Велика Британія, яку Наполеон не міг перемогти військово через перевагу британського флоту.
Саме тому французький імператор зробив ставку на економічну боротьбу. Він створив Континентальну систему — масштабну торговельну блокаду, яка мала позбавити Британію можливості вести прибуткову торгівлю з європейськими країнами. Для успішної реалізації цього плану необхідно було змусити всі держави континенту припинити економічні контакти з британцями.
Французьке втручання у внутрішні справи Іспанії
Перебування французьких військ швидко перестало бути тимчасовим. Наполеон дедалі активніше втручався у внутрішню політику Іспанського королівства. Він скористався династичною кризою і фактично усунув законного іспанського монарха від влади.
На іспанський престол Наполеон посадив свого старшого брата Жозефа Бонапарта. Для французького імператора це було логічним кроком, адже він прагнув створити мережу залежних від нього держав, керованих членами власної родини. Проте для більшості іспанців такий розвиток подій означав грубе порушення національного суверенітету.
Особливо болісно населення сприйняло не лише політичне втручання Франції, а й загрозу традиційним цінностям країни. Іспанське суспільство було надзвичайно релігійним, а також відзначалося сильними монархічними та патріотичними настроями. Французьке панування дедалі більше сприймалося як іноземна окупація.
Мадрид під французькою окупацією
23 березня 1808 року французькі війська остаточно зайняли Мадрид. Командування здійснював один із найвидатніших маршалів Наполеона — Жоахім Мюрат.
Французькі офіцери були досвідченими військовими, які неодноразово здобували перемоги на полях битв Європи. Проте вони серйозно недооцінили особливості іспанського суспільства. Командування вважало, що населення змириться з новою владою або, в крайньому разі, окремі виступи можна буде швидко придушити.
Насправді ж невдоволення накопичувалося щодня. Іспанці дедалі гостріше реагували на присутність іноземних військ, втручання у державне управління та приниження власної національної гідності.
Події 2 травня 1808 року
Кульмінація настала 2 травня 1808 року. Причиною безпосереднього вибуху стало рішення маршала Мюрата вивезти до Франції дітей іспанської королівської родини. Багато жителів Мадрида сприйняли це як фактичне взяття членів династії в заручники.
Коли французи почали здійснювати цей план, біля королівського палацу швидко зібрався натовп містян. Спочатку протест мав стихійний характер, однак дуже швидко він переріс у відкриті сутички між цивільним населенням і французькими військами.
Повстанці використовували будь-яку доступну зброю — ножі, сокири, мисливські рушниці, каміння та підручні предмети. Бої точилися просто на вулицях столиці. Французькі солдати відповідали організованими військовими діями та застосовували артилерію й кавалерію.
Помилка французького командування
Французьке військове керівництво вважало, що придушення виступу стане демонстрацією сили та остаточно залякає населення. Однак розрахунок виявився помилковим.
Те, що французи сприймали як локальний заколот, стало символом боротьби за незалежність. Звістка про події в Мадриді швидко поширилася всією країною. Уже найближчими днями та тижнями повстання почали спалахувати в багатьох інших іспанських містах та провінціях.
Саме ця хвиля народного опору перетворила локальне зіткнення на широкомасштабну національно-визвольну боротьбу.
Початок Війни на Піренейському півострові
Події Дос-де-Майо стали одним із ключових моментів початку Війни на Піренейському півострові (1808–1814). До боротьби проти Франції незабаром приєдналися регулярні іспанські війська, місцеві повстанські загони, а також британська армія.
Особливу роль відіграв партизанський рух. Саме в Іспанії слово «герилья» (guerrilla — «мала війна») набуло сучасного значення. Постійні напади невеликих загонів на французькі комунікації виснажували війська Наполеона та змушували їх утримувати значні сили для охорони окупованих територій.
Повстання Дос-де-Майо мало значення, яке далеко перевищувало масштаби самих подій у Мадриді. Воно продемонструвало, що навіть найсильніша армія Європи може зіткнутися з масовим народним опором.
Іван Гудзенко
