Рейд мав далекосяжні військові наслідки. Він змусив японське командування переглянути стратегію оборони, утримувати значні сили винищувальної авіації на Японських островах та розширити оборонний периметр імперії, що згодом стало одним із факторів її поразок у Тихому океані.
На початку 1942 року становище союзників було надзвичайно складним. Після нападу на Перл-Гарбор японська армія та флот швидко розширювали свої володіння. Протягом кількох місяців Японія захопила Гонконг, Філіппіни, Сінгапур, Малайю, Індонезію та великі території в Південно-Східній Азії. Японські війська просувалися майже безперешкодно, створюючи одну з найбільших імперій у своїй історії.
На Тихому океані союзники майже всюди відступали. Американсько-філіппінські сили на Батаані чинили відчайдушний опір, але їхнє становище погіршувалося. Саме в цей момент керівництво США вирішило здійснити операцію, яка мала змінити моральний стан країни.
Ідея удару по Токіо
Одразу після Перл-Гарбору президент Франклін Рузвельт поставив перед військовим командуванням завдання знайти спосіб завдати удару безпосередньо по Японії. На той момент американський флот ще не оговтався після грудневого нападу, тому проведення великої морської операції було неможливим.
Виникла смілива ідея використати середні армійські бомбардувальники B-25 Mitchell, які могли нести достатнє бомбове навантаження, але ніколи раніше не злітали з палуби авіаносця. Для реалізації цього задуму було обрано авіаносець USS Hornet, на палубі якого розмістили 16 літаків.
Керівником операції став досвідчений льотчик, авіатор і випробувач лейтенант-полковник Джеймс Г. Дулітл, який особисто очолив ударну групу.
Підготовка до операції
Підготовка до рейду вимагала вирішення багатьох складних технічних завдань. Пілоти проходили спеціальні тренування зі зльоту з надзвичайно короткої дистанції, адже палуба авіаносця була значно коротшою за звичайні аеродроми. Літаки також модернізували: встановили додаткові паливні баки, щоб забезпечити максимальну дальність польоту.
План передбачав, що після бомбардування японських міст екіпажі не повертатимуться на авіаносець. Вони повинні були продовжити політ через Східнокитайське море та здійснити посадку на аеродромах у Китаї, який тоді продовжував боротьбу проти японської окупації.
Операція залишалася суворо засекреченою, адже навіть незначний витік інформації міг призвести до її зриву.
Початок рейду
18 квітня 1942 року американське оперативне з’єднання було виявлене японським патрульним судном раніше, ніж планувалося. Щоб уникнути ризику втрати ефекту несподіванки, було прийнято рішення розпочати зліт приблизно на 300 кілометрів далі від Японії, ніж передбачав початковий план.
Попри сильне хвилювання моря та значну відстань до цілей, усі шістнадцять бомбардувальників успішно піднялися в повітря. Це стало першим випадком в історії, коли середні армійські бомбардувальники стартували з палуби авіаносця для виконання бойового завдання.
Бомбардування японських міст
Основною ціллю рейду був Токіо, однак удари також були завдані по Йокогамі, Нагої, Кобе та інших промислових центрах Японії. Американські екіпажі атакували військові об’єкти, підприємства та інфраструктуру.
Матеріальні руйнування були відносно невеликими, оскільки кількість літаків і бомб була обмеженою. Проте значення операції вимірювалося не масштабами руйнувань, а її психологічним ефектом. Японське населення вперше усвідомило, що навіть головні острови імперії можуть стати об’єктом повітряних атак.
Після виконання бойового завдання екіпажі вирушили до Китаю. Через нестачу пального більшість літаків не змогла здійснити заплановану посадку й була втрачена. Частина екіпажів вистрибнула з парашутами або здійснила аварійні посадки. Більшість льотчиків урятували китайські партизани та місцеві жителі, хоча деякі американські військові потрапили в японський полон.
Наслідки для Японії
Безпосередня військова шкода від рейду була невеликою, але його стратегічні наслідки виявилися значними. Японське командування було змушене залишити чотири групи винищувальної авіації для захисту метрополії протягом 1942–1943 років. Це означало, що ці літаки не могли брати участі в боях на інших напрямках, де японські війська гостро потребували підкріплення.
Для США рейд Дулітла мав величезне моральне значення. Після кількох місяців безперервних невдач американське суспільство отримало довгоочікуваний доказ того, що країна здатна перейти від оборони до активних наступальних дій.
Операція також продемонструвала союзникам рішучість Сполучених Штатів продовжувати боротьбу незалежно від труднощів. Джеймс Дулітл, який спочатку вважав місію невдалою через втрату всіх літаків, згодом був нагороджений Медаллю Пошани, а сам рейд став одним із найвідоміших прикладів сміливих спеціальних операцій в історії авіації.
Іван Гудзенко
