Священник серед послідовників Декарта
Ніколя Мальбранш жив у 1638–1715 роках. Народжений у Парижі, він вступив до конгрегації ораторіанців і став священником. Поєднання християнської думки Августина з філософією Декарта визначило напрям його досліджень. Найвідоміша праця, «Пошуки істини», вперше вийшла у двох томах у 1674–1675 роках.
Мальбранша цікавило, чому люди помиляються, навіть коли прагнуть істини. Він аналізував відчуття, уяву, схильності й пристрасті. Яскравість враження часто змушує нас довіряти йому більше, ніж воно заслуговує. Звичність пояснення також легко сприйняти за доказ його правильності. Відчуття, за Мальбраншем, насамперед допомагають зберігати тіло. Те, що добре орієнтує нас у повсякденній дії, не обов’язково відкриває точну природу предмета. Тому корисність враження потребує окремої оцінки.
Як можна бачити речі в Богові
Формула бачення в Богові не означає містичного споглядання навколо кожного предмета. Мальбранш розрізняє тілесну річ, її чуттєве переживання і доступну розумові ідею. Ідеї, через які ми пізнаємо тіла, він поміщає в божественний розум, від якого залежить загальна та необхідна істина.
Візьмімо трикутник. Намальована фігура має нерівні краї, конкретний колір і розмір. Проте математичне міркування стосується трикутника незалежно від цих випадкових ознак. Мальбранш шукає основу такої загальності, яку не можуть забезпечити окремі мінливі зображення.
Сучасний читач не зобов’язаний погоджуватися з богословською відповіддю. Але сама проблема залишається зрозумілою: як від особистого й обмеженого досвіду перейти до знання, що претендує на необхідність? Для Мальбранша це питання поєднувало теорію пізнання з ученням про Бога.
Причини та приводи
Найрадикальніше рішення філософа називають оказіоналізмом. Створені речі, за цим ученням, не мають самостійної сили породжувати наслідки. Справжньою причиною є Бог, тоді як зіткнення куль або людське бажання підняти руку виступають приводами для відповідної божественної дії.
Так Мальбранш відповідає на складність картезіанського дуалізму. Якщо думка і протяжне тіло настільки різні, незрозуміло, як одне безпосередньо рухає інше. Віднесення справжньої причинності до Бога усуває потребу приписувати нематеріальній душі механічний вплив.
При цьому світ не перетворюється на хаотичний набір чудес. Мальбранш вважає, що Бог зазвичай діє відповідно до загальних законів. Їхня сталість дозволяє досліджувати природу й передбачати події. Встановлення фізичної закономірності та пояснення її остаточної метафізичної підстави належать до різних рівнів міркування.
Ціна послідовного пояснення
Така система породжує власні труднощі. Якщо вся дієва сила належить Богові, як пояснити людську відповідальність? Чому загальні закони допускають страждання? Мальбранш розробляв відповіді, пов’язані з волею, згодою та мудрістю божественного устрою, але вони не зняли заперечень сучасників.
Значення його філософії добре видно в початковому прикладі. Ми без вагань говоримо, що одна подія викликала іншу, хоча спостерігаємо насамперед їхню послідовність. Потрібно ще пояснити, що дозволяє перейти від «після цього» до «через це». Мальбранш запропонував незвичну відповідь, залишивши наступним філософам дуже точне запитання.
Іван Гудзенко
