Мислитель із багатьма професіями
Готфрід Вільгельм Лейбніц народився 1646 року в Лейпцигу, помер 1716-го в Ганновері. Він працював над правовими й дипломатичними справами, історією, логікою та математикою. Лейбніц і Ньютон незалежно розробили диференціальне та інтегральне числення, хоча суперечка про першість надовго зіпсувала відносини їхніх прихильників.
Його філософські погляди розсіяні в листах, коротких трактатах і нотатках. «Теодицея» з’явилася 1710 року, а стислий твір, відомий як «Монадологія», написано 1714-го. Тому для розуміння системи часто доводиться зіставляти тексти, створені для різних адресатів.
Монади не є маленькими кульками
Монада у Лейбніца є простою субстанцією, яка не має частин. Її не можна уявляти крихітною матеріальною цеглиною: будь-яке протяжне тіло можна мислено поділити. Монади характеризуються сприйняттям і внутрішнім прагненням до зміни станів.
Сприйняття тут не завжди означає усвідомлений досвід людини. Лейбніц також допускає безліч неусвідомлених, малих сприйнять. Гул моря допомагає це пояснити: ми чуємо загальний шум, хоча не розрізняємо кожного слабкого звуку, з якого він складається. Свідомість має глибину, яку не охоплює миттєва увага.
Кожна монада виражає весь світ зі своєї перспективи, але з різним ступенем ясності. Звідси її неповторність. Повністю однакові за всіма властивостями речі, за принципом тотожності нерозрізнюваних, не могли б бути двома різними речами.
Звідки береться узгодженість
Монади не обмінюються фізичними впливами. Їхні зміни узгоджені завдяки наперед установленій Богом гармонії. Так Лейбніц пояснює і відповідність між станами душі та тіла: вони розгортаються узгоджено, хоча не передають одне одному причинну дію.
У цьому поясненні є сильна вимога до порядку: жоден факт не має залишатися зовсім без підстави. Принцип достатньої підстави змушує запитувати, чому існує саме така річ і чому події відбуваються саме так. Відповідь «просто сталося» означає лише, що пояснення ще не знайдено.
Лейбніц розрізняє необхідні істини, заперечення яких містить суперечність, та істини факту. Те, що певна подія сталася, не означає, що її протилежність сама собою логічно неможлива. Проте й випадковий для нас факт має підставу в повному устрої світу.
Найкращий світ і реальність страждання
Бог, за Лейбніцем, обирає найкращий із можливих світів. Оцінюється ціла система сумісних речей і подій, а не кожна подія окремо. Філософ не стверджує, що землетрус або людська жорстокість добрі самі по собі. Він намагається пояснити, як допущення зла може поєднуватися з мудрістю творця. Можливі світи тут є повними узгодженими порядками, а не іншими планетами в космічному просторі.
Саме тут виникає найболючіше заперечення: чи може гармонія цілого виправдати страждання конкретної людини? «Теодицея» робить це питання предметом аргументу, але не перетворює втрату на щось легке. Насмішка Вольтера над оптимізмом згодом покаже, наскільки небезпечно повторювати цю тезу без її складних передумов.
Лейбніц вражає наполегливістю запиту про підстави. Навіть буденний збіг для нього потребує пояснення. Його система дозволяє побачити і продуктивність такої вимоги, і її ризик: прагнучи зрозуміти все, легко побудувати порядок, який здається переконливішим за доступні нам докази.
Іван Гудзенко
