Захоплення Коррехідора завершило відновлення контролю над входом до Манільської затоки та стало важливим кроком до повного визволення Філіппін. Операція увійшла до історії як приклад блискучої взаємодії авіації, флоту й повітряно-десантних військ, які діяли в надзвичайно складних умовах проти добре укріпленого противника.
Повернення союзників на Філіппіни
Наприкінці 1944 року стратегічна ситуація на Тихому океані кардинально змінилася. Після серії великих поразок японці втрачали контроль над захопленими територіями, а союзники розпочали масштабний наступ. 9 січня 1945 року американські війська висадилися на острові Лусон, найбільшому острові Філіппін. Наступ розвивався швидко, і вже на початку лютого частини армії США наблизилися до Маніли. Для повного відновлення контролю над Манільською затокою необхідно було ліквідувати останній великий японський опорний пункт — Коррехідор. Без його захоплення союзники не могли гарантувати безпечне використання головної морської бази архіпелагу, тому операція отримала найвищий пріоритет.
Японська оборона острова
Перед початком операції американська розвідка припускала, що гарнізон Коррехідора налічує приблизно 600 японських солдатів. Насправді ситуація виявилася зовсім іншою. На острові перебувало близько 6000 військових, які протягом майже трьох років безперервно зміцнювали свої позиції. Японці значно розширили мережу підземних тунелів, сховищ і бетонних бункерів, багато з яких були з’єднані між собою. Вони обладнали численні приховані артилерійські позиції, кулеметні гнізда та укриття, що дозволяли ефективно вести оборону навіть після найпотужніших авіаційних ударів. Фактично американцям довелося штурмувати не просто острів, а складну систему підземної фортеці.
Початок операції
14 лютого 1945 року американські війська розпочали масштабну підготовку до штурму. Протягом двох днів кораблі ВМС США та авіація завдавали потужних ударів по японських позиціях. Здавалося, що оборона острова майже повністю знищена, однак це виявилося оманливим враженням. Значна частина японської артилерії була прихована в підземних укриттях. Коли американські кораблі підійшли ближче до берега, приховані гармати відкрили вогонь, пошкодивши кілька суден. Це ще раз підтвердило, наскільки добре японці підготували оборону Коррехідора.
Десант із неба
Однією з найоригінальніших особливостей операції стало використання повітряного десанту. Після нового бомбардування 16 лютого на острів були скинуті перші 2050 американських десантників. Багато з них уже мали бойовий досвід, зокрема брали участь у знаменитій операції «Маркет-Гарден» в окупованій Нідерландах. Для висадки були обрані лише дві дуже невеликі ділянки на плато Топсайд — найвищій частині острова. Через сильний вітер і малу висоту стрибка десантники часто отримували травми ще під час приземлення. Частину солдатів повітряні потоки віднесли в море, де їх оперативно підбирали патрульні торпедні катери ВМС США. Незважаючи на труднощі, десант швидко закріпився на зайнятих позиціях.
Наступ із моря
Одночасно з висадкою десантників на західній частині острова американські війська атакували Коррехідор із моря. 3-й батальйон 34-го піхотного полку висадився на човнах у східній частині острова. Саме в цей момент проявилася висока координація між різними родами військ. Японські захисники уважно спостерігали за висадкою морського десанту й очікували продовження артилерійського обстрілу району Топсайд. Проте американський флот несподівано припинив вогонь, дозволивши десантникам безперешкодно маневрувати серед руїн укріплень. Завдяки цьому вони швидко просунулися вглиб острова й почали з’єднуватися з частинами, що наступали з узбережжя.
Запеклі бої в тунелях
Після прориву зовнішньої оборони характер бойових дій різко змінився. Японські гарнізони відступили до численних тунелів і бетонних казематів, перетворивши кожен із них на окремий вузол оборони. Американським підрозділам доводилося буквально метр за метром очищати підземні переходи, використовуючи вогнемети, вибухівку та ручні гранати. Особливо важкими були бої за знаменитий тунель Малінта, який ще до війни був головним командним центром американського гарнізону. У багатьох випадках японські солдати відмовлялися здаватися, ведучи бій до останнього або підриваючи склади боєприпасів разом із собою. Через це втрати обох сторін продовжували зростати навіть після того, як основні позиції острова вже були захоплені.
Завершення битви
До кінця лютого організований опір японських військ був практично зламаний. Окремі групи продовжували переховуватися в тунелях і печерах, однак вони вже не могли вплинути на перебіг операції. 2 березня 1945 року американське командування офіційно оголосило Коррехідор звільненим. Повернення острова мало не лише військове, а й глибоке символічне значення. Саме тут у 1942 році завершилася героїчна оборона Філіппін, а тепер американські війська остаточно повернули фортецю, яка стала символом їхньої поразки на початку війни.
Значення перемоги
Захоплення Коррехідора дозволило союзникам повністю контролювати Манільську затоку та використовувати її як головну військово-морську базу під час подальших операцій на Філіппінах. Крім того, битва стала одним із найкращих прикладів взаємодії авіації, військово-морських сил і повітряно-десантних військ. Незважаючи на помилкові дані розвідки про чисельність японського гарнізону, американське командування зуміло швидко адаптувати свої дії та завершити операцію успіхом. Перемога також мала велике моральне значення для американських військових, адже означала повернення фортеці, яка три роки тому стала символом вимушеної капітуляції США на Філіппінах.
Іван Гудзенко
