Османсько-венеціанське протистояння
Протягом кількох століть Венеційська республіка й Османська імперія були головними суперниками за панування у східному Середземномор’ї. Починаючи ще з XV століття, між ними відбулося кілька великих воєн, у яких змінювалися кордони, втрачалися острови й фортеці, а контроль над морськими торговельними шляхами постійно переходив від однієї держави до іншої. Після Великої турецької війни 1684–1699 років Венеція отримала значні територіальні здобутки, зокрема більшу частину Пелопоннесу. Для Османської імперії ці втрати були неприйнятними, тому вже у 1714 році султан оголосив нову війну з метою повернення втрачених володінь.
Османський наступ
Війська Османської імперії під командуванням великого візира Дамат Алі-паші швидко перейшли в наступ. Уже в перші місяці кампанії вони завдали Венеції кількох поразок і практично безперешкодно відвоювали Пелопоннес. Венеційські гарнізони були нечисленними й не могли ефективно протистояти значно потужнішій османській армії. Після завершення кампанії в Греції османське командування вирішило завдати вирішального удару по Іонічних островах. Найважливішою ціллю став Корфу — добре укріплений острів, що контролював входи до Адріатичного моря. Захоплення цієї фортеці відкривало Османській імперії шлях до подальшого наступу на володіння Венеції в Далмації та створювало загрозу навіть італійському узбережжю.
Морська операція біля Корфу
На початку липня 1716 року османський флот підійшов до острова. Йому протистояли кораблі Венеції під командуванням Андреа Корнаро, яких підтримували судна Іспанії, Португалії та кількох італійських держав. Союзний флот намагався використати брандери — спеціальні кораблі, навантажені горючими матеріалами, що підпалювалися й спрямовувалися на кораблі противника. Проте османські моряки вчасно помітили небезпеку й відступили, уникнувши серйозних втрат. Після нетривалого морського бою венеційський флот змушений був відійти, а османські сили безперешкодно висадили десант на острові. Захопивши кілька передових укріплень, вони вже 19 липня повністю оточили місто Корфу й розпочали його облогу.
Гарнізон, який не мав права програти
Оборону міста очолив німецький воєначальник граф Йоганн Маттіас фон дер Шуленбург, якого Венеція запросила на службу завдяки його значному військовому досвіду. У його розпорядженні перебувало лише близько 2500 солдатів, тоді як чисельність османської армії, за різними оцінками, перевищувала 30 тисяч воїнів. Незважаючи на таку величезну перевагу противника, захисники не втрачали бойового духу. Шуленбург організував оборону так, щоб максимально використати складний рельєф острова та потужні бастіонні укріплення, які протягом десятиліть будували найкращі військові інженери Венеції.
Двадцять два дні безперервних штурмів
Протягом наступних трьох тижнів османська армія майже щодня здійснювала нові атаки на міські укріплення. Важка артилерія безперервно обстрілювала бастіони, сапери прокладали траншеї, а штурмові загони неодноразово намагалися прорватися до фортеці. Кожен наступ супроводжувався запеклими рукопашними боями, однак оборонці щоразу відбивали атаки. Венеційські гармаші ефективно використовували укріплення, а невеликий гарнізон демонстрував виняткову дисципліну. Попри втому, нестачу продовольства та постійні втрати, захисники не дозволили османам прорвати головну лінію оборони.
Роль укріплень і стихії
Однією з головних причин невдачі османського наступу стали винятково міцні фортифікації Корфу. Протягом XVI–XVII століть Венеція перетворила місто на одну з найкраще укріплених фортець Середземномор’я. Масивні бастіони, товсті мури та вигідне розташування значно ускладнювали будь-який штурм. Вирішальну роль відіграли й природні чинники. Наприкінці облоги над островом вибухнув потужний шторм, який пошкодив османський флот. Частина кораблів була потоплена, а сотні моряків і солдатів загинули в морі. Це суттєво послабило сили нападників і остаточно підірвало їхній бойовий дух.
Святий Спиридон і народна пам’ять
Для жителів Корфу перемога мала не лише військове, а й духовне значення. Покровителем острова здавна вважався святий Спиридон Триміфунтський, мощі якого зберігалися в місцевому храмі. Після відступу османської армії серед населення швидко поширилася віра, що саме заступництво святого врятувало місто. За легендою, під час найважчих днів облоги святого Спиридона нібито бачили на мурах фортеці, де він допомагав захисникам відбивати атаки ворога. Ця традиція зберігається на острові й сьогодні: щороку жителі Корфу проводять урочисті процесії на честь святого, згадуючи його як небесного захисника міста.
Наслідки перемоги
Поразка під Корфу стала серйозним ударом для Османської імперії. Хоча їй вдалося повернути Пелопоннес, захопити головну фортецю Іонічних островів турки не змогли. Згодом у війну вступила Австрійська монархія, що різко погіршило становище Османської імперії. Кампанія завершилася Пожаревацьким миром 1718 року, який виявився невигідним для османів. Венеція, хоча й не повернула собі Пелопоннес, зберегла Корфу та низку стратегічних пунктів на узбережжі Далмації й Албанії. Саме Корфу залишився головною опорою венеційського впливу у східній частині Адріатичного моря.
Іван Гудзенко
