Європа після Першої світової війни
Після підписання мирних договорів 1919–1920 років на Балканах залишалося багато невирішених територіальних проблем. Однією з них було остаточне визначення кордону між Грецією та новоствореною Албанією. Для розв’язання цього питання була створена міжнародна комісія за участю представників кількох держав. До її складу входили й італійські офіцери, які мали контролювати процес демаркації.
У той час Італія вже перебувала під владою Беніто Муссоліні, який прийшов до влади в жовтні 1922 року. Новий прем’єр-міністр прагнув відродити статус Італії як великої середземноморської держави та дедалі частіше використовував силу як інструмент зовнішньої політики.
Вбивство міжнародної делегації
27 серпня 1923 року поблизу грецько-албанського кордону сталася подія, яка поклала початок кризі. Автомобіль міжнародної комісії потрапив у засідку, внаслідок чого було вбито кількох її членів, серед яких перебував італійський генерал Енріко Телліні, який очолював комісію. Разом із ним загинули інші італійські офіцери та супроводжуючий персонал. Особи нападників так і не були достеменно встановлені. Існували різні версії: напад могли здійснити албанські прикордонні банди, місцеві грецькі націоналісти або кримінальні угруповання, однак переконливих доказів не було знайдено. Попри це Муссоліні негайно поклав відповідальність на грецький уряд.
Ультиматум Італії
Італійський уряд висунув Афінам надзвичайно жорсткий ультиматум. Від Греції вимагали провести офіційне розслідування під контролем Італії, покарати винних, урочисто вибачитися перед італійською державою, віддати військові почесті італійському прапору та виплатити значну грошову компенсацію. Частина цих вимог була неприйнятною для грецького уряду, оскільки порушувала державний суверенітет. Греція погодилася співпрацювати у розслідуванні, але відмовилася виконувати всі умови ультиматуму. Для Муссоліні це стало приводом застосувати військову силу.
Бомбардування та окупація Корфу
31 серпня 1923 року італійський військово-морський флот підійшов до острова Корфу, який мав важливе стратегічне значення в Іонічному морі. Після нетривалого ультиматуму італійські кораблі відкрили артилерійський вогонь по місту Корфу. Внаслідок бомбардування загинули й були поранені десятки людей, більшість із яких становили цивільні мешканці та біженці, що перебували на острові. Незабаром після обстрілу на Корфу висадився італійський десант, який без значного опору окупував острів. Захоплення Корфу стало демонстрацією сили нової фашистської Італії та мало показати, що Муссоліні готовий використовувати військовий тиск навіть у конфліктах із відносно слабшими державами.
Реакція міжнародної спільноти
Греція не могла самостійно протистояти Італії, тому звернулася до Ліги Націй — міжнародної організації, створеної після Першої світової війни для мирного врегулювання конфліктів. Це стало одним із перших серйозних випробувань для нової системи колективної безпеки. Формально Ліга Націй засудила застосування сили та підтримала необхідність дипломатичного врегулювання. Проте Італія, яка була однією з провідних європейських держав, не поспішала виконувати рекомендації організації. Остаточне вирішення конфлікту значною мірою перейшло до Конференції послів — органу, який представляв держави-переможниці у Першій світовій війні. Саме цей факт уже тоді продемонстрував обмежені можливості Ліги Націй впливати на великі держави.
Після тривалих дипломатичних переговорів Італія погодилася вивести свої війська з острова. Проте компроміс виявився вигідним насамперед для Рима. Хоча Корфу був звільнений уже у вересні 1923 року, Грецію зобов’язали виплатити Італії контрибуцію як компенсацію за загибель членів міжнародної комісії. Лише після цього італійські війська залишили острів. Таким чином Муссоліні фактично досяг більшості своїх політичних цілей, не зазнавши серйозного міжнародного тиску.
Чому Корфуський інцидент мав велике значення?
Попри те що сама окупація тривала недовго, її наслідки виявилися набагато масштабнішими. Конфлікт став першим великим зовнішньополітичним успіхом Беніто Муссоліні, який переконався, що рішуче застосування сили може приносити дипломатичні дивіденди. Одночасно події навколо Корфу стали серйозним ударом по авторитету Ліги Націй. Організація, покликана гарантувати мир і колективну безпеку, виявилася неспроможною ефективно зупинити агресію однієї з провідних європейських держав. Багато істориків розглядають Корфуський інцидент як важливий сигнал майбутніх криз 1930-х років, коли Японія в Маньчжурії, Італія в Ефіопії та нацистська Німеччина дедалі частіше ігнорували міжнародне право.
Іван Гудзенко
