Після смерті великого шотландського короля Роберта I Брюса у 1329 році престол успадкував його малолітній син Давид II. Через юний вік нового монарха країною керували регенти, що послабило центральну владу й створило сприятливі умови для нових претендентів на трон. Одним із них став Едвард де Балліол — син колишнього короля Джона Балліола, якого ще наприкінці XIII століття усунули від влади. Балліол спирався на підтримку групи англо-шотландських аристократів, які втратили свої володіння після перемоги Роберта Брюса і прагнули повернути їх силою.
Вторгнення Балліола до Шотландії
Хоча англійський король Едуард III офіційно не оголошував війни Шотландії, він таємно підтримував Балліола, розраховуючи послабити північного сусіда та відновити англійський вплив у регіоні. Влітку 1332 року Балліол разом із кількома сотнями досвідчених лицарів і воїнів, відомих як «позбавлені спадщини» (Disinherited), висадився в Кінггорні у Файфширі. Це були люди, чиї маєтки після війни за незалежність перейшли до прихильників Брюсів.
Невдовзі після висадки загарбники розгромили місцеві сили, що намагалися перешкодити їхньому просуванню, після чого зайняли Данфермлін і рушили на північ у напрямку Перта. Шотландський уряд оперативно відреагував на вторгнення, і регент Дональд, граф Мар, почав збирати армію, яка мала зупинити претендента ще до того, як він зміцнить свої позиції.
Підготовка до битви
У ніч з 11 на 12 серпня війська Балліола здійснили сміливий маневр. Вони непомітно переправилися через річку Енн, використавши брід, що дозволило їм обійти частину шотландських позицій. На світанку стало зрозуміло, що основні сили графа Мара вже готові до наступу. Вони були поділені на дві великі дивізії й значно переважали військо Балліола чисельно.
Попри це Балліол не мав наміру переходити до оборони. Він чудово розумів, що лише грамотне використання місцевості й дисципліна його воїнів можуть компенсувати величезну перевагу шотландців. Саме тому він обрав тактику, яка на той час була майже революційною для європейського військового мистецтва.
Тактика, що випередила свій час
Основу війська Балліола становили важкоозброєні лицарі, однак він наказав більшості з них спішитися й битися пішими. Таке рішення дозволяло створити міцний центр оборони, здатний витримати натиск чисельно переважаючого противника. По обидва боки цього строю були розміщені англійські лучники, які отримали можливість вести перехресний обстріл будь-яких військ, що наближалися до центру.
Саме ця комбінація спішених лицарів і лучників стала головною новацією битви. Згодом її практично без змін використає Едуард III у битві при Галідон-Гілл у 1333 році, а ще пізніше — під час знаменитої битви при Кресі у 1346 році, яка зробить англійських лучників легендою середньовічної Європи.
Перебіг битви
Коли перша шотландська дивізія перейшла в наступ, вона швидко потрапила під нищівний фланговий обстріл лучників. Стріли вражали солдатів не лише спереду, а й з обох боків, порушуючи бойовий порядок ще до зіткнення з центром англійської оборони. Незважаючи на значні втрати, шотландці продовжували наступ, однак їхні щільні ряди ставали дедалі менш керованими.
Ситуацію ще більше ускладнило прибуття другої шотландської дивізії. Замість того щоб організовано підтримати першу хвилю, нові підрозділи буквально врізалися у власних товаришів. Через величезну скупченість люди не могли нормально користуватися зброєю, падали один на одного й опинялися затиснутими у вузькому просторі. За свідченнями сучасників, багато шотландських воїнів загинули не від ударів мечів чи списів, а від задухи та тисняви, коли їх буквально розчавили власні побратими.
Коли шотландський стрій остаточно втратив лад, люди Балліола перейшли у контратаку. Відступ швидко перетворився на втечу, а переможці переслідували противника аж до Перта, завдаючи йому нових втрат.
Коронування Балліола та боротьба за владу
Перемога при Дапплін-Мур відкрила Балліолу шлях до політичної влади. Уже наступного місяця він був урочисто коронований у Сконі — традиційному місці коронації шотландських монархів. Молодий король Давид II був змушений тимчасово залишити країну, а прихильники Балліола оголосили його законним правителем Шотландії.
Однак військовий успіх не означав політичної перемоги. Більшість шотландської знаті залишалася вірною династії Брюсів, а населення не сприймало Балліола як справжнього короля. Уже незабаром його становище почало стрімко погіршуватися.
Наслідки битви
Попри блискучу перемогу, Балліол так і не зміг закріпитися на престолі. У наступні роки прихильники Давида II поступово відновили свої позиції. Уже в 1339 році Балліол утратив контроль над Пертом, а його вплив у країні значно ослаб.
Іван Гудзенко
