Настоятелька з голосом поза монастирем
Гільдеґарда жила в 1098–1179 роках у німецьких землях. Вона очолювала жіночу чернечу спільноту, заснувала монастир на Рупертсберзі поблизу Бінгена, листувалася з церковними й світськими діячами. Її діяльність включала написання богословських творів, природознавчих текстів і музики. Монастир забезпечував простір для цієї праці, але її авторитет сягав далеко за його стіни.
Вона не здобувала визнання через університетський диспут. Своє право говорити про складні питання обґрунтовувала передусім отриманими, за її переконанням, видіннями. Це була зрозуміла для середньовічної культури форма авторитету, хоча її прийняття не було автоматичним. Важливу роль відіграли підтримка впливових церковних осіб та тривала праця самої авторки.
Видіння потребує тлумачення
У «Сцівіасі», назву якого передають як «Пізнай шляхи», образи супроводжуються поясненнями. Гільдеґарда описує творіння, становище людини й історію спасіння. Її цікавить не тільки те, що вона бачить, а й те, який порядок ці образи відкривають. Тому читання її твору вимагає уваги до способу мислення, у якому символ може одночасно виражати кілька взаємопов’язаних значень.
Коло, світло або людська постать у космічному просторі не є просто прикрасами. Вони допомагають уявити відношення частини й цілого, видимого й невидимого. Сучасний читач не зобов’язаний визнавати надприродне походження описаного, щоб досліджувати закладені в ньому питання. Варто розрізняти власне свідчення Гільдеґарди про досвід і наше історичне пояснення цього свідчення.
Що означає зелена сила
Viriditas не слід розуміти як виміряну фізичну енергію. Це багатозначне слово її природознавчої та релігійної мови. Рослина, що росте, дає образ сили життя; духовне виснаження можна, відповідно, описати через сухість. Так Гільдеґарда поєднує тілесне спостереження з моральним значенням, не проводячи між ними тих меж, які звичні сучасному читачеві.
Її інтерес до рослин і людського тіла належить історії середньовічного знання. Було б неточно робити з цього автоматичне підтвердження всіх лікувальних приписів, пов’язаних із її ім’ям. Для історії філософії цікавіше інше: людина у цій картині не стоїть поза світом. Її стан і поведінка розглядаються всередині ширшого порядку творіння.
Один і той самий образ росту може тому з’являтися в описі рослини та в розмові про людське вдосконалення. Це не випадкова словесна подібність, а спосіб пов’язати різні частини її світогляду. Для розуміння тексту потрібно стежити, у якому значенні образ працює цього разу.
Мислення через музику
Музика розширює цю картину. У Гільдеґарди спів пов’язаний з упорядкуванням внутрішнього життя та прославленням Бога. Він залучає дихання, голос і слух, а отже, духовна діяльність відбувається також через тіло. Таке поєднання ускладнює звичний образ середньовічної релігійності як суцільного заперечення чуттєвого досвіду.
Місце Гільдеґарди в історії філософії залежить від критеріїв відбору. Якщо визнавати філософським лише університетський трактат, частина середньовічної думки залишиться поза оглядом. Її твори змушують пильніше читати форму думки: поняття може розгортатися в аргументі, у витлумаченому образі, а інколи потребує голосу. Зміст ще потребує розуміння.
Іван Гудзенко
