Суддя лікар і читач Арістотеля
Ібн Рушд народився 1126 року в Кордові, походив із родини правників і помер 1198 року в Марракеші. Він займався судовою практикою, медициною та філософією. Його коментарі до Арістотеля набули такого авторитету в латинській традиції, що Аверроеса часто позначали просто як Коментатора. За цим титулом стояла велика робота з пояснення складних текстів.
Коментар для нього був способом дослідження. Потрібно встановити, що саме доводить автор, як пов’язані частини аргументу і де попереднє тлумачення віддалилося від змісту. Аверроес розходився з іншими філософами, зокрема з Ібн Сіною. Історія арабомовної думки тут постає середовищем суперечок, а не передаванням однієї незмінної грецької спадщини.
Чому істина не повинна суперечити істині
У «Вирішальному трактаті» Ібн Рушд розглядає допустимість і необхідність філософської праці з погляду релігійного закону. Якщо належне доведення приводить до висновку, який начебто не узгоджується з буквальним читанням Писання, потрібно перевірити тлумачення. Мовні образи не завжди призначені для буквального сприйняття.
Цей підхід ґрунтується на переконанні, що істина не суперечить істині. Саме тому приписувати Аверроесові дві однаково правильні, але взаємно протилежні істини було б помилкою. Вчення про «подвійну істину» пов’язане з пізнішими суперечками навколо аверроїзму. Його не можна без перевірки переносити на власну позицію Ібн Рушда.
Чи всім потрібні однакові пояснення
Водночас Аверроес розрізняє способи, якими люди доходять переконання. Строге доведення потребує спеціальної підготовки. Інших переконують діалектичні міркування або риторичний виклад. Звідси виникає ієрархія аудиторій, яка сучасному читачеві може видатися обмежувальною. Філософ не захищав необмежене поширення будь-якого складного тлумачення серед усіх охочих.
Він побоювався, що людина втратить зрозумілий їй образ, не опанувавши доказу, заради якого його переглянули. Це ставить перед нами питання про відповідальність пояснення. Чи може правильне твердження бути подане так, що слухач зрозуміє його хибно? Відповідь не обов’язково приймати разом із усіма обмеженнями Аверроеса, але сама проблема лишається реальною для викладання складних знань.
Складність відчутна на простому прикладі: правило можна завчити, зрозуміти через образ або вивести з підстав. Зовні відповіді учнів будуть однаковими, але їхнє знання матиме різну будову. Аверроесова увага до способів переконання змушує помічати цю відмінність.
Кому належить мислення
Ще гостріші дискусії викликало його вчення про інтелект. У зрілому коментарі до Арістотелевого трактату «Про душу» Аверроес обстоював спільність окремого, нематеріального інтелекту для людей. Це не проста теза, що всі мають однакові думки. Він намагався пояснити загальність розумового пізнання, відрізняючи його від особистих чуттєвих образів та уявлень.
Критики запитували, як тоді конкретна людина може бути суб’єктом мислення. Тома Аквінський став одним із опонентів цієї позиції. Читання Аверроеса в Європі не було пасивним засвоєнням. Його аргументи змушували уточнювати власні. Для читача урок цієї історії полягає в роботі з текстом: репутація прихильника розуму чи небезпечного вільнодумця не замінює з’ясування того, що саме людина стверджувала.
Іван Гудзенко
