Учений у францисканській традиції
Бонавентура народився в Італії на початку XIII століття; точний рік народження дискутується. Навчався й викладав у Парижі, вступив до францисканського ордену, а 1257 року став його генеральним міністром. Помер 1274 року під час Другого Ліонського собору. Його життя поєднувало інтелектуальну працю з великим адміністративним навантаженням.
«Подорож розуму до Бога» пов’язана з перебуванням Бонавентури на горі Ла-Верна 1259 року. Це місце мало особливе значення для пам’яті про Франциска Ассізького. Образ шестикрилого серафима допоміг авторові організувати шість ступенів сходження. Йдеться про напрям споглядання, а не про географічний маршрут чи просту послідовність вправ із гарантованим результатом.
Від зовнішнього світу до внутрішнього
Рух починається з чуттєвої дійсності. Видимі речі мають будову, взаємозв’язки й порядок. Бонавентура вважає, що вони можуть спрямувати розум до джерела, від якого отримали буття. Світ є знаком, але знак потребує читання. Споглядач має перейти від насолоди окремою річчю до усвідомлення того, на що вона вказує в його релігійній картині.
Далі увага повертається до самої душі, її пам’яті, розуміння та волі. Людина не лише приймає враження, а й судить про них, зберігає знання, спрямовує бажання. Ці здібності Бонавентура розглядає як образ Бога. Сходження тому не вимагає просто відкинути внутрішній досвід: він стає окремою ділянкою дослідження, яку також потрібно правильно витлумачити.
Звідки береться певність
Одне із запитань стосується надійності пізнання. Чуттєві речі змінюються, людина помиляється, але деякі судження претендують на необхідність. Як нестійкий досвід може бути підставою такої впевненості? У відповіді Бонавентура розвиває традицію божественного осяяння: незмінні підстави істини пов’язуються з вічними божественними взірцями.
Це не означає, що дослідник повинен замість роботи чекати на диво. Бонавентура визнає роль чуттів, навчання й розумового зусилля. Питання осяяння стосується глибшої підстави істинного судження. Сучасний читач може не погоджуватися з відповіддю, але саме запитання зрозуміле: звідки ми знаємо, що власна впевненість справді відповідає тому, як є насправді?
Судження про пропорцію добре показує цю трудність. Ми можемо порівняти два малюнки, але коли називаємо один точнішим, уже користуємося певним мірилом. Бонавентуру цікавить, як розум отримує підставу судити про речі, а не тільки запам’ятовувати враження від них.
Чому знання не завершує подорожі
Кульмінація «Подорожі» виходить за межі послідовного поняттєвого аналізу. Бонавентура говорить про містичне єднання, у якому вирішальну роль мають благодать і любов. Це не знецінення попередньої роботи розуму. В межах його християнського задуму остаточна мета людини перевищує здатність перетворити Бога на цілком описаний предмет.
Цю книгу не можна читати лише як підручник доказів. Вона передбачає участь читача, зміну уваги та спрямування бажань. Але помилково було б бачити в ній тільки заклик відмовитися від мислення. Бонавентура вибудовує шлях, на якому досвід, судження і самопізнання мають своє місце. Його початкове запитання повертається в іншому вигляді: чи здатні ми побачити в речі щось більше за її корисність для нас, не втрачаючи самої речі за швидким символічним поясненням?
Іван Гудзенко
