Народився майбутній філософ у французькому провінційному містечку Бійом на початку осені 1897 року. У 1901 році – поступив на навчання в Рейський ліцей, який закінчив 1913 року. З 1914 року стає католиком. Через рік поступив в Епернейський коледж. У 1918 році – вступив на навчання в паризьку Еколь де Шарт, а 1922 року – захищає дипломну роботу на тему «Лицарський орден, віршована повість ХІІІ століття», отримує кваліфікацію архівіст – палеограф.

У цьому ж році його беруть на службу до паризької Національної бібліотеки, робота в якій  тривала до 1942 року. Зустрічається в Парижі з слов’янським філософом Левом Шестовим, вплив котрого пробудив у Жоржа читання Достостоєвського, Кєркегора та багато інших класичних мислителів. Приймає безпосередню участь у перекладі книги Шестова «Добро у вченні громадянина Товстого та Ф. Ніцше» на французькомовний варіант.

Жорж Батай - життя та філософія

Батай цікавився Ніцше, Фрейдом, Ж. де Садом, Гегелем, Марксом. Стрижневою основою концепції Батая було гегеліанство, його переосмислення з позиції Ніцше та психоаналізу. Свої публікації розміщує в журналі Aréthuse,  Documents, спеціалізований напрямок яких – мистецтвознавство, археологія, етнографія. У 1931 році – відбувається знайомство з Суваріном, а також вступ до Демократичного комуністичного гуртка. Низки статей були опубліковані в журналі La critique sociale. До того ж варта уваги стаття «Критика основ гегелівської діалектики» написана разом з Кено у 1932 році.

Стаття підкреслювала думку про необхідність збагачення марксистською діалектикою за рахунок включення фрейдівського психоаналізу, соціологів Мосса та Дюркгейма. У статті «Проблема держави»  (опублікована 1933 року) здійснює різкий виступ проти революційного оптимізму, фашистської тоталітарної держави, соціалістичної диктатури. Вперше у Франції Батаєм застосовується психоаналітичний метод до аналізу проблема політики. У 1931 році – приймає участь в семінарі Школі вищих досліджень, очоленої Александром Койре, тоді ж як 1934 – в Олександра Кожева, у співробітництві з Р.Кено, Ароном, Мерло-Понті, Вейлем, Бретоном та іншими при перекладі та коментарях до гегелівської Феноменології духа. З 1935 року – працює в робочі групі, яку організував Лакан. У цьому ж році очолює об’єднаний  рух лівих інтелектуалів Contre-Attaque різного творчого скерування, до якого увійшли сюрреалісти.

Цей рух був цілком направлений проти націоналізму, капіталізму, парламентаризму, демократії, натомість пропагував  міф про моральну та сексуальну революцію. Свідомий рух інтелектуалів надихав де Сад, Фур’є, Ніцше (його розпад відбувся у  1936 році).  Виступали з вуличними маніфестаціями, ціле направленими до націоналістичної організації  Action Frances. До речі, цією ж організацією, Батай і члени руху були звинувачені у тому, що підіймають профашистські настрої, так як в документах зазначалося про трактування  «недипломатичної грубості» А. Гітлера як позитивної альтернативи підлабузництва політиків й дипломатів.

У 1936 році – формує та організовує таємне товариство Acéphale, під також назвою виходить їхній журнал. Остаточне створення товариства відбулося у 1937 році. Сюди увійшли: Клосовськи, Шаві, Шенон та багато інших діячів. Товариство ніколи не подавало руку антисемітам (правило оранізації). Жорж Батай організовує соціологічний колеж. Завдання колежу полягало в наступному: розробка соціології «сакрального» як доповнення до марксистського аналізу дослідження ірраціональних фактів суспільного життя, соціального буття у формах, в яких віднаходиться «священне».

Стає організатором Товариства колективної психології, завдання якого полягало у вивченні ролі факторів психологідного, безсвідомого у суспільному житті. Однією із важливих основних  проблем соціальних відносин вважалася смерть. У цьому випадку, Смерть осмислюється Батаєм як емоційний елемент, яким і надається безумовне значення спільного існування (провина, гріх, зло, внутрішній досвід). У 1943 році – вийшла публікація книги  Батая «Внутрішній досвід». У 1946 році – виданий журнал Critique, у ньому ж були опубліковані статті. Найбільшу увагу приділяють праці філософа: «Про Ніцше», «Метод медитації» (у 1947 році),  у 1957 – «Еротизм» та інші.

Був удостоєний ордену Почесного легіону в 1952 році. На початку літа 1962 року філософ відійшов з цього світу. Похований на місцевому кладовищі Парижу.

Пегас