Альфред Вайтгед – один із провідних британських математиків, в науковій площині логіки і філософії.

Народився на початку зими 1861 року  в британському містечку Рамсгіт.  У 1884 році – обирається як один із членів Триніті-коледжу. За звичай його творчу діяльність ділять на три періоди. Кембриджський період напряму пов’язаний з університетським життям жовтня 1880 року, зайняття математикою, логікою та фізикою пробудило в молодого студента неабиякий інтерес до наукового пізнання.

У 1891 році одружився з ревною католичкою – ірландкою, з хорошим монастирським вихованням. Релігійність дружини сильно вплинула на розвиток філософської думки про метафізичні та релігійні побудови. Вайтгед виявив інтерес до богослов’я, особливо католика Герні Ньюмена. Проте вступати в жодну релігійну конгрегацію не бажав.  З лондонським періодом 1910 року Альфреда поєднує філософія науки та проблема самої освіти, а гарвардським 1924 року – обрання на посаду професора і подальша наукова діяльність.

Альфред Норт Вайтгед

Креативні здібності професора Вайтгеда увінчалися успіхом. З – під власного пера виходить найголовніша праця «Процес та реальність». В Кембриджському університеті захистив дисертацію на тему «Електродинаміка, вирівнювання Максвела».  У своєму мемуарі «Про математичні поняття матеріального світу», датованому 1905 роком, автор піддав критиці класичну ньютонівську концепцію, протиставляє їй теорію відносності простору Лейбніца, за якою простір та фізичні явища у ньому єдині. Закони фізики не можуть припускати геометрію, а самі її створюють. Складним крайнім мемуаром не можливо дати об’єктивну оцінку внеску науковця у вирішенні піфагорейсько-платонівської проблеми співвідношень математики та реальності.

Найбільшої уваги заслуговує спільна трьохтомна праця кембриджського періоду Principia Mathematica, зроблена разом з його колишнім  учнем Бертраном Расселом. Расселу приписують основні ідеї, які стосуються  теорії типів, дескрипцій, а Вайтгед навантажив на себе неймовірний тягар – доказ багаточисельних теорем. Над завдання праці – охоплення логічною схемою змісту математичного знання. Проте  в кінці її виконання стався казус: Альфред занурюючись все глибше йшов до метафізики,  натомість Рассел – в послідовний феноменалізм. Вони розійшлися в поглядах. Сам Рассел був шокований характеризуванням метафізики гарвардського періоду більш-меш  у бергсонівському світлі.

Видання головної книги «Процесу та реальності» відбулося в нью-йоркському «Макмілані»,  а перевидання у виправленому вигляді – через п’ятдесят років. Книга містила розгорнутий виклад категоріальної побудови метафізичної  філософської системи та додатки для розуміння  фундаментальної характеристики світобудови. Наступна праця розкриває пояснення вайтгедських ідей «Способи мислення» (видана у 1938 році). Остання лекція професора Вайтгеда по «Безсмертю»  була процитана у вісімдесятирічному віці.

Помер наприкінці зими 1947 року. Похований в місті Кембридж (Великобританія).

Пегас