Готфрід Лейбніц – німецький філософ, історик, логік, мовознавець,фізик.

Народився влітку  1646 року в Лейпцігу.  Батько Фрідріх –  очолював посаду професора  філософії моралі при Лейпцізькому університеті. Фрідріх одружився з донькою видатного професора юриспунденції  Катериною Шмукк – майбутньою матірю Готфріда.  Майбутній філософ  походив  від чисто німецьких предків. У ранній період Готфрід  уважно слухав  розповіді батька зі священної світської історії.

В семирічному віці   втратив  батька, успадувавши від нього  після смерті  бібліотеку.  Книги Лівія та Кальвізія  викликали неабиякий інтерес  в Готфріда. Йому легше  сприймався  другий автор книги  із  всезагальної  історії, ніж перший.  Вчитель Готфріда побачив, що хлопець аж надто зацікавлений  Лівієм,  відправившись до якихось осіб вказав  їм  на перешкоду у його навчанні.  Вважав за необхідне  дати прочитати хлопцеві  книги  інших авторів – Коменського «Orbis pictus»  та Лютера «Короткий катехизис», а ті відібрати.  В захист Готфріда  став  сусід і до того ж старий науковець,  вказуючи на дурість вчителя  та й зрештою підростаючого генія, якому  потрібно сприяти  усіма можливими засобами.

Науковець був здивований чітким відповідям Лейбніца на його запитання.  Перед ним стояла майбутня геніальна особистість,  тому наказав  родичам допустити хлопця до батьківської  бібліотеки.  Перед Готфрідом  відкрився  шкирокий спектр  праць з філософії та теології.  В десятирічному віці  він засвоїв  праці  античних і римських мислителів, а в дванадцятирічному –  вільно володів латинською мовою, тоді ж як в тринадцятирічному –  розвинув  поетичний талант.  На свято Трійці  складає  вірш із трьох сот гекзаментрів за один день,  через  читання якого  отримав   схвалення  від вчителів і визнання ними  поетичного таланту в ньому.

Цікавився також  «Енеїдою» Вергілія. Якоб Томазій  сказав  Лейбніцу, що той стане відомою людиною, і його ім’я   принесе світову славу в науці.  Чотирнадцятирічний Лейбніц  почав замислюватися  над логікою – наукою  пов’язаною з людським мисленням. Із богословських трактатів  вибрав  твір  Мартіна Лютера про  критику  свободи волі, а такж цілу низку  полемічних трактатів.  У 1661 році  вступив  до Лейпцизького університету.   Рівень підготовки  Лейбніца  значно перевершував  інших студентів.

Будучи студентом  університету  знайомиться  з працями таких  видатних  науковців як Кеплер та  Галілео Галілей.  В університеті зустрічається   з професором філософії, справжнім фахівцем Якобом Томазієм.  Готфрід  не пропускав ні одної  лекції професора  Томазія, віднаходячи щось нове для себе.  У 1663 році  –  вивчає математику в Єнському університеті, відвідує  лекції  професора Вейгеля,  з юриспунденції,  слухає викладання  історії  професором Бозіусом. Останній  запросив  його  взяти участь  у зібранні  навчального  товариства, куди відповідно входили  професори та студенти, створивши  свою колегію.

У цьому ж році  Лейбніцом  було опубліковано трактат  під назвою «Про принцип індивідуації», захищає    номіналістичне  вчення  про реальність  індивідуального  ступінь бакалавра, а  1664році –  магістра філософії.  Дисертація Готфріда  була  високо оцінена   професором  Томазієм. Не зумів отримати  ступінь  доктора права  через відносну молодість. Проте не втрачаючи надії, він   успішно  захищає дисертацію на тему: «Про заплутані судові випадки» (стосувалася  розібрання питання про заплутані юридичні справи)  в Альтдорфському  університеті  і  все ж таки  отримує  науковий ступінь.

Проживає в місті Нюрнберг. Тутт отримує інформацію  про орден розенкрейцерів, очільником  якого  є Вьольфер. Розенкрейцери  прийняли від нього  якісь  виписані  формули  як доказ  пізнання таємниць алхімії.  По крайній  мірі  на що  міг розраховувати  Готфрід, перебуваючи   в лабораторії, бути адептом. Але  ніяких знань  в алхімії  Готфрід  не мав.  Пізніше  йому  доручили  справу  ведення   протоколів ордену,  займав  посаду секреатря, проводив алхімічні досліди та записував їхні результати. Лейбніц  оволодів  необхідною інформацією.

У 1666 році –  пише  твір «Про мистецтво комбінаторики». У двадцяти однорічному віці  замислюється на проектом  математичної логіки.   У 1673 році – демонструє  науковий  винахід – арифмометр всьому Лондонському королівському товариству  і обирається  його членом. У 1675 році – закінчує  математичний аналіз, працює над створенням символіки, термінології.  У 1676 році, у зв’язку  зі смертю майнцського курфюста  проходить служіння  в гановерського герцога  Ернеста – Августа Брауншвейга.

Ким тільки не був Гофрід  в герцога – радником, бібліотекарем, істориком, дипломатом. Того ж року  заводить дружне листування з Ньютоном.  У  своїх листах  викладає  самі важливі основи мтаематичного аналізу.  Нараховуалося  близько пятнадцяти тисяч листів переписок  з науковцем. З 1682 року  стає засновником  популярного  у всій Європі наукового журналу  «Acta Eruditorum».  Він  запропонував вести наукові дослідження своїм учням – братам Бернуллі, Якобу, Іоганну.  Після  смерті герцога Брауншвейгського  у 1698 році  його  місце  зайняв  Георг – Людвіг,  який навідміну від попереднього  не досить лобре відносився  до Лейбніца.  У 1700  році  –  завдяки  королеві Софії Шарлоті,  безпосередньої підтримки  засновує  в Берліні  Академію наук і як президент очолює її. Був обраний  членом Академії наук у Франції. У 1708 році між Лейбніцом та  науковцем сером Ньютоном  виникла  дискусія  щодо наукового  пріоритету  відкриттня диференціального  вирахування.

У 1716 році – відбулася  остання  зустріч  Лейбніца з російським імператором Петром І. У цьому ж році  літнього  періоду  Лейбніц закінчує  історію графства Брауншвейг.  Фізичний стан  філософа  погіршувався  через  прогресивність хвороби подагри, що супровджувалася  ревматичними болями в плечах.  Лейбніц  надавав перевагу лікам, подарованим  приятелем – єзуїтом. Через передозування ліків  відчув їхню негативну  реакцію на організм.  Лікар, який  прибув  до Готфріда Лейбніца  побачив, що він перебуває у  важкому стані  і негаючи жодної хвилини поспішив  до аптеки, проте не встиг йому допомогти.

У 1716 році Готфрід Лейбніц  помер. Похований  в місті Ганновер.  На  раптову  смерть філософа не зреагувала  Берлінська академія наук,  тільки пізніше  члени  Паризької академії  наук, на честь пам’яті  німецького  мислителя  почули  промову Фонтенеля.

Вадим Підосичний