Готфрід Лейбніц  як представник   Нового часу закінчує цей період, ставши попередником  німецької класичної філософії.  Він  єяскравим  представником  раціоналізму. Основними проблемами у  сфері досліджень стали  субстанція тапізнання. 

При вивченні  теорій раціоналіста Декарта і натурфілософа Спінози  виявив їхню недосконалість.  Він не міг змиритися  з дуалізмом Декарта  стосовно поділу субстанцій:  на вищі (Бог, субстанції створені ним) таусіх створені (матеріальні та духовні, тобто протяжні та мисленні ). А також  не погоджувався зі Спінозою  в тому, що той  поєднував  субстанції в одну (Deus natura),тобто  це були  аналогічні прояви – модусиєдиної субстанції (матеріальні  та духовні  субстанції Декарта ) .

І як противага  Декарту і Спінозі  була висунена теорія Лейбніца  про монади (мається на увазімножинність  субстанцій).  Згідно основних положень  теорії про монад,  світ складається  із безлічі субстанцій,  які мають єдину  природу,  і такі субстанції  називаються монадами.З своєю структурою  монада  є простою на неподільною, у ній відсутняпротяжність,  матеріально – речовеутворення,  натомість   присутні чотири якості: прагнення,  потяг,сприйняття, уява.

Насамперед,  монада  безперервно може змінювати  стан,  усвідомлювати себе. Монади  є замкненими, і один від одного незалежними. 

Лейбніц  поділив монади на чотири класи. До першого класу він  відніс голих монад, тобто  неорганічну природу, корисні копалини, тоді жяк до другого – монади тварин (їхнє відчуття, нерозвинена самосвідомість),третього – монаду  людини (свідомість,пам’ять, розумове мислення), вищу монаду складає Бог. В залежності  від класу монади  визначається  її розумність  з ступенем свободи.У другій сфері  дослідження глибока увагафілософа  прикута до гносеології

Лейбніц наважується  примирити  емпіризм та раціоналізм,  шляхом поділу знань на два види. Перший  вид отримав назву «істини розуму», інший – «істини факту».  Набуваючи всезагального характеру, перші   виведені з розуму і доводяться логічно.  Інші ж знання, які мають імовірний характер   отримуються шляхом досвіду (емпірій),  тобтовідбувається констатація  факту звідсутністю причин.

Досвідне знання не ігнорується. Відповідно, пізнання  можна отримувати  двома шляхами – раціональним та емпіричним.Раціональне (те, що отримуємо від розуму) носитиме достовірний характер, аемпіричне (завдяки досвіду) – імовірний. 

Вадим Підосичний