У наш час він найвідоміший за теорему Піфагора, математичну формулу, яка стверджує, що квадрат гіпотенузи прямокутного трикутника дорівнює сумі квадратів двох інших сторін. Ця формула застосовувалася для вимірювання відстані та простору, наприклад, під час планування та виконання будівництва будівлі. Хоча стародавні автори приписували Піфагору, сучасні вчені наводять докази з вавилонських текстів, написаних за деякий час до Піфагора, в яких обговорюється та сама формула або, принаймні, дуже схожа.
Майже нічого не відомо про життя Піфагора, хоча пізніші письменники (такі як Діоген Лаертський, приблизно 180-240 рр. н. е.) намагалися скласти біографії на основі історій і фрагментів із попередніх творів. Біографія Піфагора у текста Діогена Лаертського є найповнішою, але, на жаль, автор ніколи не цитує джерела, з яких він черпав, тому неможливо підтвердити багато його тверджень.
Вплив Піфагора на пізніших філософів і на розвиток грецької філософії в цілому був величезним. Платон посилається на Піфагора в ряді своїх творів, а піфагорійська думка, як її розуміють і передають інші стародавні автори, є основною формою філософії Платона. Відомий учень Платона Арістотель також включив вчення Піфагора в свою власну думку, і роботи Арістотеля впливатимуть на філософів, поетів і богословів (серед багатьох інших) від його часу до середньовіччя і в сучасність. Незважаючи на те, що Піфагор залишається загадковою постаттю в античності, він також виступає як одна з найбільш значущих у розвитку філософської та релігійної думки.
Іван Гудзенко
