Саме в цьому контексті восени 1943 року відбулися дві важливі дипломатичні зустрічі — Каїрська та Тегеранська конференції. Вони продемонстрували як здатність союзників до співпраці, так і серйозні розбіжності між західними демократіями та Радянським Союзом.
Союзники та СРСР: співпраця без довіри
Хоча Сполучені Штати, Велика Британія та СРСР були об’єднані спільною боротьбою проти нацистської Німеччини, їхні стратегічні та політичні цілі значно відрізнялися.
Для президента США Франкліна Делано Рузвельта та британського прем’єр-міністра Вінстона Черчилля головним завданням було збереження єдності антигітлерівської коаліції до остаточної перемоги над Німеччиною. Водночас радянський лідер Йосип Сталін прагнув не лише розгрому Третього рейху, а й забезпечення радянського домінування у Східній Європі після війни.
Особливе невдоволення Москви викликала відсутність другого фронту в Західній Європі. Радянське керівництво постійно наголошувало, що Червона армія несе основний тягар війни проти Німеччини, тоді як союзники відкладають масштабне вторгнення до Франції.
Польське питання — головний камінь спотикання
Найсерйозніша політична суперечка між союзниками стосувалася Польщі.
Після спільного німецько-радянського розгрому Польщі у 1939 році східні польські землі були включені до складу СРСР. Польський уряд у вигнанні, який перебував у Лондоні під керівництвом Владислава Сікорського, наполягав на відновленні довоєнних кордонів країни.
Сталін категорично відмовлявся від таких поступок. У січні 1943 року радянська влада заявила, що жителі спірних прикордонних територій є радянськими громадянами та підлягають мобілізації до Червоної армії.
Напруження досягло критичної точки у квітні 1943 року, коли Москва розірвала дипломатичні відносини з польським урядом у вигнанні. Паралельно радянське керівництво почало створювати власні політичні структури, які мали стати основою майбутнього прорадянського уряду Польщі.
Для Черчилля та Рузвельта це становило серйозну проблему. Вони не хотіли погоджуватися з радянськими вимогами, але й не були готові ризикувати союзом зі Сталіним заради польського питання.
Каїрська конференція: визначення долі Азії
22–27 листопада 1943 року в Каїрі відбулася конференція під кодовою назвою Конференція Секстант. У ній взяли участь Рузвельт, Черчилль та китайський лідер Чан Кайші. Примітно, що Сталін на цю зустріч не прибув, оскільки Радянський Союз тоді ще не перебував у стані війни з Японією.
Основною темою переговорів стали військові операції в Азії, насамперед боротьба проти Японської імперії та плани наступу в Бірмі.
Найважливішим результатом зустрічі стала Каїрська декларація. У цьому документі союзники сформулювали бачення післявоєнного устрою Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Було проголошено, що Японія повинна:
- повернути всі території, захоплені силою;
- відмовитися від володінь у Тихому океані, отриманих після 1914 року;
- передати Китаю Маньчжурію;
- повернути Китаю Формозу (Тайвань);
- повернути Пескадорські острови;
- зректися інших окупованих земель.
Окремо зазначалося, що після війни Корея має стати незалежною державою.
Таким чином, Каїрська декларація стала одним із перших офіційних документів, які окреслювали майбутній політичний порядок у Східній Азії.
Тегеранська конференція: зустріч «великої трійки»
Відразу після завершення переговорів у Каїрі Рузвельт і Черчилль вирушили до столиці Ірану.
28 листопада – 1 грудня 1943 року відбулася знаменита Тегеранська конференція — перша особиста зустріч керівників трьох головних союзних держав.
Саме тут були ухвалені рішення, які значною мірою визначили подальший перебіг війни.
Головним питанням для Сталіна була доля майбутнього другого фронту. Радянський лідер вимагав чітких гарантій проведення масштабної десантної операції у Франції.
Рузвельт підтвердив, що операція Операція Оверлорд буде проведена у 1944 році. У відповідь Сталін пообіцяв, що Червона армія одночасно розпочне великий наступ на Східному фронті, щоб скувати німецькі сили та полегшити висадку союзників.
Це стало одним із найважливіших стратегічних рішень усієї війни.
Територіальні вимоги Сталіна
На конференції радянський керівник також відкрито порушив питання післявоєнних кордонів.
Сталін наполягав на закріпленні за СРСР територій, приєднаних у 1939–1940 роках. Крім того, він вимагав частину Східної Пруссії разом із балтійським узбережжям.
Західні союзники не дали остаточних зобов’язань, проте фактично погодилися розглядати ці претензії після завершення війни. Саме в Тегерані стало зрозуміло, що майбутня карта Європи значною мірою формуватиметься під впливом військових успіхів Радянського Союзу.
Іран і післявоєнний світ
Одним із результатів конференції стала спільна декларація щодо Іран.
Лідери трьох держав підтвердили свою підтримку незалежності та територіальної цілісності країни, яка під час війни відігравала важливу роль як транспортний коридор для постачання військових вантажів до СРСР.
Ця декларація демонструвала прагнення союзників показати, що вони воюють не лише за військову перемогу, а й за створення нового міжнародного порядку.
Шлях до Нормандії
Після завершення переговорів у Тегерані Рузвельт і Черчилль повернулися до Каїра, де ще кілька днів узгоджували стратегічні питання між американським і британським командуванням.
Найважливішим результатом цих консультацій стало рішення надати операції «Оверлорд» абсолютний пріоритет у розподілі ресурсів. Верховним командувачем майбутнього вторгнення було визначено Двайт Девід Ейзенхауер.
Саме це рішення відкрило шлях до висадки союзників у Нормандії 6 червня 1944 року, яка стала початком визволення Західної Європи від нацистської окупації.
Значення Каїрської та Тегеранської конференцій
Каїрська та Тегеранська конференції стали ключовими дипломатичними подіями 1943 року. У Каїрі союзники сформулювали своє бачення майбутнього Азії після поразки Японії. У Тегерані ж було остаточно узгоджено відкриття другого фронту та закладено основи післявоєнного світового порядку.
Водночас ці зустрічі виявили глибокі суперечності між західними демократіями та Радянським Союзом. Польське питання, територіальні претензії Москви та різне бачення майбутнього Європи вже тоді свідчили про те, що після завершення Другої світової війни колишні союзники можуть перетворитися на суперників.
Так і сталося: лише через кілька років після спільної перемоги над нацизмом світ увійшов у добу Холодної війни, коріння якої значною мірою можна знайти саме в переговорах Каїра та Тегерана 1943 року.
Іван Гудзенко
