Ситуація у Франції поступово почала змінюватися після смерті Івана II у квітні 1364 року. Його наступником став дофін Карл, який увійшов в історію як Карл V Мудрий. На відміну від багатьох попередніх правителів, він зробив ставку не лише на прямі військові зіткнення, а й на дипломатію, фінансове виснаження противника та поступове відвоювання територій.
Бертран дю Геклен і боротьба з противниками Франції
Одним із головних військових діячів нового періоду став Бертран дю Геклен — бретонський воєначальник, якому французька корона доручила боротьбу з ворогами Карла V. Його роль особливо проявилася у війні проти Карла II Поганого, короля Наварри.
Карл Поганий уклав мир із дофіном у Понтуазі в серпні 1359 року, але вже 1364 року знову виступив проти французької влади. 16 травня того року його війська зазнали поразки під Кошерелем на річці Ер. Французькими силами командував дю Геклен, який продемонстрував здатність діяти ефективно навіть проти чисельно значних сил противника.
Перемога під Кошерелем зміцнила позиції нового французького короля. Для Карла V це було особливо важливо, оскільки Франція одночасно протистояла англійському впливу, внутрішнім суперникам та наслідкам тривалої війни.
Карл V і відновлення французької держави
Одним із головних завдань Карла V стало відновлення Франції після десятиліть війни. Королівство було виснажене бойовими діями, податковим тиском, грабежами та політичною нестабільністю. Новий монарх розумів, що для перемоги над Англією недостатньо одного великого бою. Потрібно було поступово відновити фінансові можливості держави та зміцнити королівську адміністрацію.
Карл V також скористався тим, що англійська сторона не могла постійно підтримувати великі військові сили на континенті. Французи почали систематично повертати території, які були передані Англії за умовами миру 1360 року. Важливу роль у цьому процесі відіграли Людовик I Анжуйський та Бертран дю Геклен.
Французька стратегія відрізнялася від попередніх кампаній. Замість пошуку вирішальної битви французи часто використовували облоги, дипломатію та переговори з місцевими феодалами. Англійські гарнізони поступово втрачали підтримку, а окремі території переходили під владу французького короля.
Війна в Бретані
Паралельно із загальною англо-французькою боротьбою тривала війна за Бретань. Важливою подією стала битва при Оре 29 вересня 1364 року, де загинув Карл II де Блуа. Його смерть сприяла завершенню боротьби за бретонську спадщину.
У квітні 1365 року за Герандським договором син Іоанна де Монфора був визнаний герцогом Бретані як Іоанн IV. Завершення цього конфлікту дозволило французам частково звільнити ресурси для боротьби з Англією. Це мало стратегічне значення. Французька монархія отримала можливість зосередитися на головному противнику, тоді як англійцям доводилося одночасно вирішувати проблеми в різних частинах своїх континентальних володінь.
Відновлення війни у 1369 році
Мирні домовленості поступово втрачали силу. Французька громадська думка не бажала приймати остаточний поділ країни, передбачений попередніми угодами. Крім того, частина територіальних домовленостей так і не була повністю виконана.
30 червня 1368 року Карл V прийняв апеляцію гасконської знаті проти свого герцога. Едуард III розцінив це як порушення договору. У 1369 році бойові дії між Англією та Францією поновилися. Англійський принц Джон Гонтський, герцог Ланкастерський, висадився в Кале та розпочав рейд французькою територією. Інший англійський командир, сер Роберт Нолліс, рушив у напрямку Іль-де-Франс. Проте французька сторона вже була значно краще підготовлена до нового етапу війни.
Тактика дю Геклена
Новим коннетаблем Франції став Бертран дю Геклен. Він відмовлявся без необхідності вступати у великі битви, де англійці могли використати перевагу своїх лучників і важкої кінноти. Натомість французи поступово виснажували противника, атакували його гарнізони та перекривали можливості для постачання.
У грудні 1370 року під Понвалленом частина армії Роберта Нолліса була знищена. Ця перемога продемонструвала ефективність французької стратегії.
Битва біля Ла-Рошелі та наступ Франції
Важливим переломним моментом стала битва біля Ла-Рошелі 1372 року. Кастильський флот, який підтримував Францію, завдав серйозної поразки англійському флоту.
Контроль над морськими комунікаціями мав величезне значення. Англійські володіння у Франції залежали від можливості підтримувати гарнізони та перекидати військові сили через Ла-Манш. Ослаблення англійської морської присутності ускладнювало оборону континентальних територій.
У 1373 році Джон Гонт здійснив масштабний похід через Францію — від Кале до Бордо. Проте ця експедиція не принесла Англії вирішального результату. Тим часом Людовик Анжуйський і дю Геклен продовжували поступове відвоювання земель.
Французи діяли методично. Там, де англійці намагалися демонструвати силу великими рейдами, французька сторона повертала території поступово, використовуючи облоги, переговори та перехід місцевих феодалів на свій бік.
Перемир’я в Брюгге
У 1375 році сторони уклали перемир’я в Брюгге. Воно тривало до 1377 року та стало результатом зміни військового балансу. Англія вже не могла так легко повторювати перемоги попереднього періоду, тоді як Франція поступово відновлювала свої позиції.
Смерть Чорного Принца 8 червня 1376 року стала ще одним важливим ударом для англійської монархії. Він був одним із найвідоміших полководців Столітньої війни та символом англійських перемог XIV століття.
21 червня 1377 року помер і Едуард III. Йому успадкував престол його онук Річард II, якому було лише десять років. Через малий вік нового короля Англія вступила в період політичної нестабільності та боротьби за вплив при дворі.
Смерть Карла V і дю Геклена
Карл V і Бертран дю Геклен померли в 1380 році. На цей момент англійці ще не були повністю витіснені з Франції, але ситуація вже суттєво відрізнялася від тієї, що склалася після перемог Англії під Кресі та Пуатьє.
Французька монархія відновила значну частину втрачених територій, зміцнила центральну владу та виробила ефективнішу військову стратегію. Однак війна не завершилася. Політичні конфлікти, суперництво між претендентами та боротьба за владу продовжували впливати на англо-французькі відносини.
Попереду був новий етап Столітньої війни, пов’язаний із кризою французької монархії наприкінці XIV — на початку XV століття. Саме ця криза згодом створить сприятливі умови для нового англійського наступу вже за короля Генріха V.
Від Річарда II до Генріха V
Після смерті Едуарда III Англія пережила складний період. Річард II успадкував корону дитиною, а фактичний вплив на політику країни належав дорослим представникам знаті. Франція також зіткнулася з внутрішніми проблемами після смерті Карла V.
Таким чином, до початку XV століття жодна зі сторін не отримала остаточної перемоги. Франція змогла повернути значну частину земель, втрачених у попередні десятиліття, але Англія зберегла важливі позиції. Поступово політична ситуація знову змінилася, і на англійський престол у 1413 році зійшов Генріх V — майбутній герой битви при Азенкурі та один із найвідоміших англійських монархів Столітньої війни.
Іван Гудзенко
