У результаті обидві держави були змушені витрачати значні ресурси не на боротьбу одна з одною, а на внутрішні проблеми.
Річард II і політична нестабільність Англії
Річард II успадкував престол у момент, коли Англія вже багато десятиліть воювала з Францією. Тривала війна вимагала величезних фінансових ресурсів. Для поповнення державної скарбниці англійська влада неодноразово збільшувала податковий тягар.
Особливе невдоволення викликав подушний податок. Він стягувався не залежно від доходу, а з окремих людей, що особливо сильно вдарило по простих мешканцях країни. Ситуацію погіршувало те, що після Чорної смерті населення Англії значно скоротилося, а робоча сила стала дефіцитною. Ще раніше влада прийняла Статут робітників 1351 року. Він мав контролювати рівень заробітної плати та обмежувати можливість працівників вимагати вищої оплати праці. Для багатьох селян, ремісників і найманих робітників це стало символом несправедливості.
Селянське повстання 1381 року
У травні 1381 року на південному сході Англії та у Східній Англії почалося повстання, яке увійшло в історію як Селянське повстання. Його причини були значно ширшими, ніж лише подушний податок. Повстанці виступали проти соціальних обмежень, зловживань чиновників і феодального порядку.
Одним із найвідоміших лідерів руху став Вот Тайлер. Під його керівництвом значна група повстанців із Кента рушила до Лондона. 14 червня 1381 року вони увійшли до столиці та захопили Лондонський Тауер. Частина чиновників, пов’язаних зі збором податків, була страчена. Для молодого Річарда II це стало серйозним випробуванням. Королю було лише 14 років, але він особисто зустрівся з повстанцями та запропонував їм поступки. Наступного дня відбулася нова зустріч у Смітфілді.
Під час переговорів ситуація різко загострилася. Вот Тайлер був смертельно поранений, після чого його схопили та обезголовили. Після смерті лідера повстанців королівські сили змогли поступово відновити контроль над столицею.
Повстання в сільських районах тривало ще близько десяти днів, але зрештою було придушене. Обіцяні повстанцям поступки майже одразу скасували.
Чому Англія не могла зосередитися на Франції
Селянське повстання продемонструвало слабкість англійської держави перед внутрішніми соціальними конфліктами. Навіть після його придушення уряд мав вирішувати проблеми, пов’язані з фінансами, оподаткуванням і політичною боротьбою. Це безпосередньо вплинуло на Столітню війну. Англія вже не мала можливості з тією самою енергією проводити масштабні операції на французькій території.
Річард II також вступив у складний конфлікт зі своїми політичними противниками. Його прагнення зміцнити королівську владу наштовхувалося на опір частини знаті та парламентських сил. У таких умовах продовження великої війни ставало дедалі складнішим.
Карл VI та боротьба французьких аристократів
У Франції ситуація була не менш складною. Карл VI став королем у дитячому віці, тому фактичне управління країною здійснювали його дядьки. Замість того щоб завершити процес витіснення англійців із французьких земель, вони активно боролися за політичний вплив і контроль над королівськими ресурсами. Це послаблювало Францію саме тоді, коли вона мала можливість скористатися труднощами Англії.
У другій половині XIV століття Франція вже повернула значну частину територій, які Англія здобула під час попередніх кампаній. Однак внутрішнє суперництво французької знаті завадило перетворити ці успіхи на остаточну перемогу.
Фландрія — новий центр англо-французького суперництва
Поступово одним із головних питань англо-французьких відносин стала Фландрія. Цей регіон мав величезне економічне значення завдяки розвиненому містобудуванню, торгівлі та виробництву вовняних тканин.
Англія була важливим постачальником вовни для фламандських міст, тому мала значний економічний інтерес у регіоні. Франція також прагнула посилити там свій вплив.
У 1383 році Генріх Деспенсер, єпископ Норвіча, очолив англійську експедицію до Фландрії. Формально вона подавалася як хрестовий похід проти прихильників Авіньйонського папства, але мала також політичний і військовий контекст. Англійська кампанія завершилася повним провалом.
Боротьба за Фландрію після смерті Людовика Малського
У січні 1384 року помер Людовик Малський, граф Фландрії, не залишивши чоловічого спадкоємця. Його володіння перейшли до зятя — Філіпа Сміливого, герцога Бургундії та дядька французького короля Карла VI. Це суттєво посилило позиції Бургундії та французького впливу у Фландрії. Для Англії ситуація була небезпечною, оскільки французьке посилення в регіоні загрожувало її торговельним інтересам.
Французи почали готувати масштабну експедицію проти Англії. У 1385–1387 роках було здійснено значні приготування до вторгнення через Ла-Манш. Проте задум зрештою не був реалізований.
Шлях до перемир’я
Попри продовження суперництва, наприкінці XIV століття в обох державах поступово посилилися політичні сили, зацікавлені у припиненні війни. Англія була виснажена внутрішніми конфліктами та фінансовими труднощами, а Франція мала власні проблеми, пов’язані з боротьбою аристократичних угруповань.
Обидві сторони дедалі більше розуміли, що нескінченне протистояння не дає швидкого результату. Англія вже не могла повторити масштабні завоювання часів Едуарда III та Чорного Принца, а Франція, попри успіхи Карла V, не була готова повністю витіснити англійців із усіх континентальних володінь.
Карл VI та Річард II: покоління між війною і миром
Правління Річарда II та Карла VI стало своєрідним переходом між двома етапами Столітньої війни. Обидва королі отримали престоли в юному віці, обидва залежали від впливових аристократів і обидва зіткнулися з серйозними внутрішніми кризами.
В Англії таким випробуванням стало Селянське повстання 1381 року та боротьба Річарда із політичною опозицією. У Франції — суперництво дядьків Карла VI та боротьба за контроль над королівством.
Парадоксально, але саме ці внутрішні проблеми сприяли тимчасовому послабленню англо-французького протистояння. Обидві держави потребували часу для відновлення.
Наслідки для Столітньої війни
Події 1380-х років не завершили Столітню війну, але змінили її характер. Від масштабних англійських завоювань XIV століття поступово залишалося менше. Франція відновлювала території, тоді як Англія дедалі більше концентрувалася на власних внутрішніх проблемах.
Проте мир виявився лише тимчасовим. Наприкінці XIV — на початку XV століття політична ситуація знову почала змінюватися. У Франції дедалі серйознішою проблемою став стан здоров’я Карла VI, а боротьба між великими аристократичними угрупованнями поступово послаблювала державу. В Англії тим часом зростала роль нового покоління політиків і спадкоємців престолу. Уже на початку XV століття на політичну сцену вийшов майбутній Генріх V.
Саме він через кілька років відновить масштабну англійську кампанію у Франції, яка приведе до однієї з найвідоміших перемог Столітньої війни — битви при Азенкурі 1415 року.
Іван Гудзенко
