- Античний Єгипет.
У текстах Стародавнього Єгипту згадуються прототипи кінокефалів — містичних створінь, що мали собачу голову з іклами. Їхня мета полягала в боротьбі з монстрами, усуненні ворогів світла, а також охороні воріт, що вели до святинь. Однак кінокефали ще не раз зустрічалися у різних культурах.
Покровитель покійних у давніх єгиптян — Анубіс — мав різні обличчя. Його часто зображували то у вигляді здичавілого пса Саба, то чорного шакала, а також людини з головою шакала чи собаки. Анубісу міфи приписували роль вершителя доль богів. Серед його титулів є «хентіаменті», або глава царства мертвих. Інші його функції — це «владика Расетау» (царства мертвих), а також той, хто «стоїть перед богом зла». Анубіс, перебуваючи в потойбічному світі, вітав померлих і проводжав їх на «інший» берег у передсмертній барці, а також був присутній у момент зважування їхніх сердець на наявність добрих і поганих справ. Згідно з міфом, Анубіс муміфікував тіло Осіріса — бога відродження та пізнішого бога потойбіччя. Також було ще одне божество із собачою головою Упуаут.
Темна іпостась Анубіса відповідає фазі алхімічної процедури — «чорній роботі» (нігредо), що є символом хаосу, руйнування і дезінтеграції. Одначе, це пост-античні окультні інтерпретації. Міфи Стародавньої Греції порівнювали Анубіса з Гермесом — богом торгівлі, красномовства та спорту.
Центром шанування собак був історичний Хардаї, що у грецькій назві Кінополь буквально означає «місто собак». Там був виявлений могильник псів. Згідно з Плутархом, коли житель Кінополя з’їв рибу із сусіднього Оксиринха, жителі останнього як помсту почали нападати на собак. Розпочалася невелика релігійна війна, яку зупинили римські війська.
- Еллада.
У міфах Давньої Греції собака був помічником Гермеса, що перегукується з образом єгипетського Анубіса. Виконуючи роль психопомпа (провідника душ), собака також мала дар лікування і супроводжувала Асклепія (латинський аналог — Ескулап). Псу приписували здатність зцілювати і навіть дарувати нове життя.
Кербер (латинська форма — Цербер) описувався як триголовий пес, який охороняв вхід у царство мертвих. Він стеріг володіння Аїда, куди померлих доправляв Харон на своєму човні. Аїд — це країна тіней, яка у своїх глибинах приховує скарби. Ці багатства є символом духовного світу, а їхнім охоронцем виступав саме Кербер. Цікаво, що й у месопотамської богині зцілення та потойбіччя Гули також був постійний компаньйон — собака.
Хтонічна богиня темряви, чаклунства і нічних снів Геката могла з’являтися у подобі собаки або в оточенні зграї псів, яких називали «псами війни». Геката — божество, що пов’язує світ живих і мертвих, отже, ми бачимо тут продовження «потойбічної» місії Анубіса.
Аполлона, бога сонця, іноді пов’язували з вовком, а його сестру Артеміду, богиню полювання та Місяця, завжди супроводжували мисливські пси.
Між іншим, антична школа кініків отримала свою назву на честь собак («кінікос» — подібний до собаки), оскільки їхній спосіб життя вважали близьким до природного, тваринного. А місце, де викладав засновник школи Антисфен, називалося Кіносарг, що означає «Мерехтливий пес» або «Білий пес».
- Скандинавія.
У скандинавській міфології згадується Гарм — величезний страхітливий пес (у деяких версіях — вовк), що мав чотири ока. Його функція полягала в охороні світу мертвих (Гельгейму), де він був сторожем воріт. Також його пов’язують із Рагнароком — початком нового циклу світу, який у масовій культурі часто помилково трактують лише як «кінець світу».
Згідно зі «Старшою Еддою», пес Гарм живе в печері Гніпагеллір і має епітет «Жадібний». Серед дослідників немає одностайності щодо його природи: частина вважає його окремим монструозним псом-охоронцем, інші ж ототожнюють його з вовком Фенріром. У «Промовах Грімніра» верховний бог Одін називає Гарма «найкращим із псів».
У давньоісландській поемі «Сни Бальдра», яка зазвичай не входить до основного рукопису «Старшої Едди», описується подорож Одіна до Гельгейму. Дорогою бог зустрічає пса, який довго гавкає на нього — це може бути як випадковим збігом, так і альтернативною версією міфу про Гарма.
Додаткові відомості містить «Молодша Едда». У «Баченні Гюльві» йдеться про те, що під час Рагнароку прикутий у печері Гарм вирветься на волю і вирушить на битву. Там він зійдеться у двобої з богом війни Тюром, і вони вб’ють один одного. Гарма характеризують як «найнебезпечнішу істоту у світі».
Попри очевидну схожість із середземноморськими міфами про псів-провідників, серед науковців панує думка, що Гарм — це місцевий архетип сторожового собаки у міфічній оболонці. Також він може розглядатися як «підземна» іпостась вовка Фенріра.
- Ацтеки.
У ацтекській міфології Шолотль, брат-близнюк відомого Кецалькоатля є з головою пса, є вагомою фігурою. Собака супроводжує Сонце під час мандрівки підземлею і проводжає померлих до потойбічного світу.
Шолотль, як сила Вечірньої зірки, у парі з Кецалькоатлем, силою Ранкової зірки, вирушають із надприродною метою в країну мертвих – Міктлані. Вони в пошуці останків істот з минулих епох, щоб відновити вже нове покоління. Але подолавши підступні пастки, розставлені Міктлантекутлі – царем підземного світу, вони вертаються з дорогоцінними реліквіями. Ця важлива подорож тісно пов’язує псів зі смертю, відновленням і воскресінням у віруваннях ацтеків.
У ацтекському календарі десятий день місяця був днем пса. Останній тринадцятий знак давньомексиканського зодіаку, являв собою час хаосу і лихоліття, і його пов’язували із сузір’ям Собаки, яке означало кінець буття і, водночас, воскресіння і оновлення. Отже, знову зустрічаємо собаку, як провідника в потойбіччя. І в даному випадку це однозначно не пов’язано із міфологією античного світу і є ілюстрацією архетипового мислення.
- Християнство.
Згідно з Біблією, Бог дав людині владу над тваринами, але це передбачає і відповідальність за все живе. Тому людина має дбати про світ, збільшувати його багатства та обережно ставитися до всього створіння. Як пише апостол Павло, усе створіння разом стогне й мучиться донині. Але Біблія не відокремлює собаку від інших тварин, але й і не дискримінує її. А от згадки по типу «не давайте святині псам» у Євангелії або «пес повертається на свою блювотину» у посланні Петра є образами гріха, а не злобою на саму тварину.
У Біблії взагалі немає заборон на утримання псів у домі. До храму собаку не пускають не через «нечистоту», а тому, що це дворова тварина, як свиня чи кінь. Кіт ж перебуває у храмі з практичною метою — вилов мишей, що собаці не підходить по функції.
Храмові правила пояснюються традиціями, а не духовною «чистотою» тварин. Весь світ створений Богом, а гріхом є лише людські вчинки, які доволі часто гірші за тварину поведінку. Тому собака не є злом, а навпаки — у християнстві вона інколи виступає священним символом. Наприклад, у католицьких ченців-домініканців своє ім’я пояснювали як «пси Господні» (лат. Domini canes), а Данте зображав гончу як провісника Другого Пришестя. А на могилах дружин було нерідко зображення чи статуя пса, як символу вічної вірності.
Але водночас із епохи Хрестових походів та загострення релігійної війни образ собаки може символічно асоціюватися з іновірцями. Це породило жорстокі середньовічні упередження та страти, де іудеїв нерідко ототожнювали з собаками, спираючись на метафору «не давайте святині псам» для позначення осквернення.
Унікальним явищем є Святий Христофор. Його описують як велетня з людським тілом і головою собаки. За одними переказами, він походив із Ханаану, за іншими — від «кінокефалів» або племені песоголовців. Традиція Кіпру описує його вигляд по-іншому: святий був настільки красивим, що благав Бога позбавити його спокус, після чого отримав потворне собаче обличчя. Також преподобний Никодим відкидають образ пса, згадуючи лише про загальну потворність зовнішності святого. Але на іконах нерідко зберігся саме «собачий» образ Христофора.
- Іслам.
Вважається, що в традиційному ісламі собаки вважаються «наджис» (нечистими), що нерідко породжує вороже ставлення до них, хоча Коран забороняє жорстокість до всього живого. Так зігдно хадисів, присутність пса в домі відлякує ангелів — через це ніби архангел Джибриїл свого часу не прийшов до Пророка. Також існує переказ про прокляття собаки за укус, хоча в Корані цього напряму немає. А контакт із твариною вимагає ритуального очищення тіла та навіть одягу. Водночас арабські хорти, а конкретно салюкі, мають винятковий статус: еміратці високо цінують їх як елітних мисливців та дозволяють возити на сідлах.
Треба розуміти, що твердження про «нечистість» собак заперечується в сунізмі, але приписується шиїзму. Згідно з слів Мухаммеда, псів заборонено купувати чи продавати, але можна дарувати. Шаріат дозволяє тримати собаку виключно поза домом охорони або випасу худоби, чи для полювання. Утримання псів лише заради розваги суворо заборонене хадисами. Хадіс від Ібн Умара попереджає: винагорода за служіння Аллаху для того, хто тримає собаку без практичної мети, щодня зменшується на дві великі долі. А якщо проблему непотрібної чи агресивної тварини неможливо вирішити гуманним шляхом, то іслам допускає процедуру усипляння.
Існує точка зору, що негативне ставлення до собак в ісламі могло виникнути як ворожнеча із зороастризмом, де ця тварина вважалася сакральною. У ранньому ісламі ворожості до собак не було зафіксовано. Як доказ можна привести Китмира — пса праведних юнаків «Асхаб ал-Кахф». Їхня історія описана в сурі Корану «Печера», де Аллах усипив юнаків разом із псом на 309 років для рятунку їхньої віри. Тому Китмир входить до переліку 10 тварин, пов’язаних із небом, а його ім’я раніше навіть писали на листах як оберіг від пропажі.
Тому в Ірані жорстокість до собак стала зовнішньою ознакою відмови від зороастризму (нацональна віра персів) та прийняття нової мусульманської віри. Через це релігійне протистояння собаки багато столітть зазнавали мук і перетворилися на бродячих тварин. Навіть сьогодні в ісламському світі псів досі використовують переважно для охорони або полювання, проте в сучасних містах поступово розвивається практика їхнього утримання, як домашніх улюбленців. Тому попри традиційні уявлення про «нечистість» собак, в Ірані серед заможних громадян, зростає кількість собаководів, які оскаржують заборони у священних текстах.
Проте ветеринарна практика свідчить про глибокі релігійні упередження для більшості населення. Доктор Айоб Бандеркер заявляє про масове евтаназування здорових домашніх собак перед Рамаданом та іншими великими святами. Також поширене запущення хвороб тварини через острах торкатися псів: є випадки, коли тварин приносили до клініки, обгорнувши їм лапи в пластикові пакети. В ісламі всі тварини вважаються «мусульманами», оскільки вони повністю підпорядковані волі Бога, на відміну від людства, яке має свободу волі.
Одначе, ісламська традиція забороняє впускати собак у дім через їхню негігієнічність. Контакт із ними є обмеженим: якщо пес лизнув людину чи її одяг, необхідно помитися або змінити вбрання. Але шаріат зобов’язує власників забезпечувати тварин їжею, житлом та ветеринарною допомогою. В Ірані релігійні лідери нерідко закликають до радикальних заходів. Так Мулла Голамреза Хассані у місті Уруміє публічно закликав ухвалити закон про вилов всіх собак та арешт їхніх власників. Іранська поліція проводила кілька конфіскацій собак на вулицях і в парках.
- Буддизм.
Буддизм має віру в реінкарнацію душ, де карма визначає наступне переродження. Так як людина за погані вчинки може переродитися в тварину, тому жорстокість до всього живого є неприпустимою і псує карму кривдника. Будду зображують в оточенні звірів, що символізує Метта — вселенську любов. Але самі тварини вважаються істотами з поганою кармою, але в майбутньому можуть переродитися людьми, що робить більшість буддистів вегетаріанцями.
Одначе на практиці гуманізм часто залишається теорією: у буддистських країнах також повно бродячих собак. Люди ставляться до них із байдужістю — не шкодять, але й не допомагають, називаючи таку долю заслуженим наслідком їхнього минулого життя. Будда зазначав, що ті, хто ведуть собаче життя, після смерті переродяться собаками.
Так в буддійській ієрархії перероджень собаки стоять вище за котів, але мова лише про породисті тварини. На Шрі-Ланці володіння німецькою вівчаркою та білим шпіцом підвищує статус, тоді як до бродячих псів ставляться байдуже, а уряд може регулярно знищувати їх через відлов. Але варто зазначити, що буддійські ченці в храмах підгодовують покинутих тварин.
З поширенням буддизму через Китай і Корею до Японії у VI столітті прийшла традиція зображати Будду під охороною двох левів. У Тибеті та Китаї, де не було левів, їх символом стали схожі породи собак — ши-тцу, пекінеси та чау-чау — і стали символами священного лева бодгісаттви Веньшу і захищали храми від злих духів. У буддійському підземному судилищі Диюй дух «волохата собака» супроводжує грішників на покарання. Вони символізували священного лева, на якому висідав бодгісаттва і набули релігійного статусу, а їхні статуї почали встановлювати перед храмами для захисту від злих духів. Отже, і в буддизмі маємо архетип охоронця.
- Індія.
В індуїзмі мисливський пес є супутником бога Індри. Чотириокий собака є символом Яму – бога мертвих. Матір’ю двох жахливих псів Шарбарів, які охороняють потойбічне царство, є Сарама («швидка»), що є божественною собакою того ж Індри. Сарама допомагає знаходити вкрадених демонами корів.
Уявлення про собаку як провідника душі в потойбіччя зафіксоване в епосі «Магабгарата». Згідно міфу, цар Юдгіштгіра разом із братами, дружиною та собакою вирушив на священну гору Меру. Усі супутники загинули від виснаження, але не цар та його пес. Коли вони таки дісталися царства Індри, виявилося, що в образі вірного собаки Юдгіштгіру був сам бог справедливості Дгарма.
Є дева, або прояв Єдиного Бога, що помилково приймаються за божків, із собачими рисами. Так Бхайрава — це є гнівна та руйнівна аватара Шиви. Здебільшого його зображують у людській подобі, але пес є його невіддільним супутником та їздовою твариною (ваханою). Так в деяких регіональних південноіндійських традиціях (зокрема у тамільському культі) Бхайраву можуть зображувати безпосередньо з головою собаки або повністю у вигляді чорного пса.
- Китай.
У Китаї собаки здавна відігравали релігійну роль. Вони символізують вірність і процвітання, хоча чорні пси вважалися втіленням злих сил. Червона Небесна Собака Тянь-гоу (принцип янь) допомагає Ерлану відганяти демонів. Тоді як нічний страж (принцип інь) пов’язується із затемненнями, під час яких вона нібито кусає Сонце чи Місяць.
Собака є 11-м знаком китайського зодіаку. Вона виганяє демонів, а на Півдні та Заході Китаю вважається подателькою рису чи проса.
У міфах народів мяо-яо собака є тотемним прародителем народу. В міфі йдеться, що імператор Гаосін, який програючи війну, пообіцяв віддати принцесу тому, хто здолає вождя ворогів. Невдовзі п’ятиколірний пес Паньху приніс голову ворога. Імператор дотримався слова, і собака увів дружину в південні гори, де від них пішов народ яо. На честь предка Паньху влаштовують свята. Жінки яо та мяо носять головні убори, схожі на собачі вуха або корону принцеси, а чоловіки — пов’язку, що нагадує хвіст. Паньху також є головним духом-охоронцем, який допомагав яо під час морських мандрівок. У їхніх домівках традиційно встановлюють алтарі на його честь.
Шанований образ першопредка Паньху у народності ще зафіксований у стародавніх ілюстрованих ксилографіях. Його ім’я у мяо та яо перегукується з першопредком Пань-гу з давньокитайської міфології, який створив світ із яйця.
У Китаї собаки символізують захист, хоча в китайському космічному символізмі вони мають і демонічну репутацію, пов’язану із затменнями та іншими природними катаклізмами. Пси також можуть уособлювати вітер чи сонце. Слухняний собака є символом вірності закону.
Поховання собак віком 3500 років вказують на те, що тварин ховали як провідників, які мали вести душі господарів лабіринтами потойбіччя. Згодом замість справжніх тварин у могили почали класти їхні статуетки. На надгробку одного з ханьських правителів встановлено чотири скульптури собак, що уособлювали продовження життя в іншому світі. У маньчжурів собака (індахунь) також шанувалася як вартовий загробного світу й провідник душ.
- Японія.
У Японії собаки здавна відігравали важливу релігійну роль, але не чорні пси, яких вважали втіленням зла. Аналог із Китаєм прослідковується через культурний вплив Піднебесної. Містичний образ собаки-лева потрапив до Японії через Китай і Корею. Древні японці не знали левів, тому називали їхні фігури «іноземними собаками», а згодом — кома-іну (собако-левами), іноді зображаючи їх із рогами. Ці охоронні статуї виготовляли з дерева, каменю чи кераміки.
Відомо, що японські собаки приносять щастя, а білі представники породи акіта-іну є символом чистоти.
Інугамі (від японських «іну» — собака та «камі» — дух) у міфології Японії постають як собаки-перевертні. Так японці шанували собак як захисників, свідченням чого є статуї кома-іну біля храмів: ліва із закритою пащею, права — з відкритою. Також вірили, що собаки народжують без болю, тому вагітні жінки молилися біля їхніх статуй про вдалі пологи.
З іншого боку, вважалося, що за допомогою інугамі можна збагатитися або навести порчу, але для самого господаря це зазвичай закінчувалося лихом. За переказами, ці перевертні могли перетворюватися на кремезних та високих чоловіків. Вони ставали відданими воїнами та друзями, проте були обмеженими в розумі, позбавленими уяви та схильними до швидкого гніву.
- Інтернет-церкви.
Інтернет середовище породило ряд пародійних культів та культуру мемів на тему псів.
Святий Образ Кабосу. Центральною постаттю є собака породи сіба-іну на ім’я Кабосу. Канонічним зображенням є фото 2010 року, де пес дивиться в камеру з піднятими бровами та схрещеними лапами. Щодо символіки, то навколо фото розкидані фрази ламаною англійською мовою («багато вау», «так свято» та «дуже церква»), що нагадує свого роду «священні тексти».
Спільнота Dogecoin має свій власний моральний кодекс, абревіатура якого є назвою монети криптовалюти — D.O.G.E. — Do Only Good Everyday («Роби тільки добро щодня»). Головна мета полягає в тому, що на відміну від агресивних криптоспільнот, «адепти» Doge фокусуються на благодійності. Серед реальних справ можна відзначити збір коштів для будівництва колодязів у Кенії та допомога притулкам для тварин. Це подається як сучасна форма десятини.
Будь-яка релігія має своїх пророків. У цій цифровій церкві головним провідником тривалий час вважався мільярдер Ілон Маск і його називали The Dogefather. Його публікації у твітері сприймалися як «одкровення», що миттєво змінювали цінність курсу монети. Спільнота навколо нього нагадувала релігійну громаду, яка чекає на «політ до Місяця» (To the Moon), як своєрідний Вихід.
Концепція HODL — купити монету та утримувати її протягом тривалого часу, незважаючи на будь-які падіння ринку та паніку — виступає як акт віри. Це принципова відмова продавати монету навіть під час падіння ринку, що показує глибоку відданість ідеї, а не лише прагнення фінансового прибутку. Водночас поширення зображень Кабосу в соціальних мережах працює як меми-молитви, що допомагають підтримувати постійний духовний зв’язок усередині спільноти. Усе це підпорядковано головній догмі «1 Doge = 1 Doge», яка стверджує, що внутрішня цінність ідеї взагалі не залежить від зовнішнього світу та коливань курсу долара.
Як і в традиційних віруваннях, тут з часом виникли свої відгалуження. Прикладом став токен Shiba Inu (SHIB), який позиціює себе як заміника Dogecoin та встиг створити власну екосистему й армію прихильників під назвою ShibArmy. А інший проєкт, Floki, названий безпосередньо на честь собаки Ілона Маска, що лише додає міфологічності.
Проєкт Дожизм (англ. Dogism) як філософська пародія, бо тут обігруються слова «догматизм» та «собака». На деяких форумах, зокрема на 4chan та 8kun у ранні часи, активно просували ідею про те, що собаки є вищим ступенем еволюції. Прихильники вважають, що вони досягли нірвани без жодних медитацій, а просто через сон і їжу.
Церква Святого Дожа (англ. The Church of Doge). Це пародія, що виникла в групах Reddit та Tumblr близько 2014-2015 років. Їхній «канон» стверджує, що світ був створений «Великим Шіба», який приніс у космос Гіфку Світла. При цьому всі молитви пишуться виключно шрифтом Comic Sans та різноколірними літерами. Замість традиційного святого письма використовується «Вау-вангеліє», де замість заповідей зібрані поради, як бути «good boy» (хорошим хлопчиком).
Культ Борк (англ. Borkism). Ці інтернет-групи виникли як відповідь на відео з відомим псом Гейбом (англ. Gabe the Dog), який «прогавкував» мелодії популярних пісень. В основі лежить релігія звуку, де адепти вірять, що космос — це суцільна симфонія гавкотів. В інтернет-культурі після смерті Гейба у 2017 році його було «канонізовано» як святого покровителя музичних реміксів, а його пам’ять досі вшановують через створення нових музичних відео.
Церква Хорошого Хлопчика (англ. The Church of the Good Boy). Це є пародійною вірою, яка має постійний пошук відповіді на філософське питання: «Хто хороший хлопчик?» (англ. Who’s a good boy?). Головна догма стверджує, що жодна земна істота не може повністю осягнути всю повноту «хорошості», тому цей пошук має тривати вічно. Основним ритуалом тут є «цифрове погладжування» у формі лайку або репосту фотографії собаки з сумними очима.
- Каплиця собак.
Каплиця Собак (англ. Dog Chapel) є мостом між наївним мистецтвом, щирою любов’ю до тварин та інтернет-культом «цифрового меморіалу». Засновник Стівен Гюнек був успішним американським художником-анімалістом. У 1994 році він пережив клінічну смерть, коли падав зі сходів і занурився в кому на два місяці. Коли він прийшов до свідомості, то заявив про отримане видіння, згідно з яким він мав побудувати каплицю для псів, щоб люди могли там дякувати їм. У цьому прослідковується релігійний аспект, адже Гюнек стверджував, що собаки — це ангели, які ходять по землі. Це приклад особистого одкровення, на якому зазвичай і будуються неорелігії.
Сама каплиця розташована на горі Дог-Маунтін (штаті Вермонт) і збудована у стилі класичної церкви Нової Англії XIX століття. Проте її інтер’єр повністю заперечує канони, адже замість традиційних святих на вітражах зображені собаки, що їдять, граються чи сплять. Крім того, замість ангелів на шпилі будівлі встановлено дерев’яну скульптуру лабрадора з крилами. Над дверима при вході є напис: «Ласкаво просимо всі віросповідання та всі породи. Догми заборонені».
Найголовнішим ритуалом стало те, що внутрішні стіни будівлі повністю обклеєні тисячами фотографій та записок від власників померлих собак із посланнями, як-от «Найкращому хлопчику у всесвіті» або «Чекай на мене за Веселкою». Згодом виник і цифровий аналог, коли сайт каплиці dogmt.com став місцем віртуального паломництва. Створені там віртуальні стіни пам’яті дають можливість людям з усього світу, які не можуть фізично доїхати до Вермонту, залишати свої слова подяки. Це перетворило каплицю на першу міжнародну цифрову церкву для тварин.
У 2010 році, під час важкої фінансової кризи, Гюнек вчинив самогубство через загрозу банкрутства. Ця подія надала комплексу статусу трагічної святині. Шанувальники з інтернету згуртувалися, запустили збір коштів і повністю викупили територію, щоб зберегти каплицю відкритою для відвідувачів. Сьогодні цей проєкт функціонує як некомерційна організація, яка повністю існує та розвивається завдяки пожертвам своєї віртуальної пастви.
***
Описуючи шлях собак і людей крізь багато століть — від давньоєгипетського Анубіса та триголового Кербера до сучасних інтернет-мемів та каплиці Гюнека — ми бачимо не тільки історію одомашнення тварини, а й розвиток людської духовності та культури. Образ пса виявляється багатогранним: він був і провідником, що веде душі крізь потойбіччя, і вартовим небесних брам та земних храмів, і просто земним утіленням відданості.
Сьогоднішній «догізм» чи пародійні культи на кшталт The Church of Doge — це не лише інтернет-іронія. Це форма визнання того, що собаки володіють даром емпатії, який рятує людину від самотності та стаючи для нас членами сім’ї. Отже, на запитання «Чи є собака захисником нашого світу?», історія впевнено відповідає «Так!». Навіть якщо сучасний пес більше не стереже скарби потойбіччя, він продовжує вірно охороняти наш спокій, залишаючись вічним символом служіння та безумовної любові.
https://tribun.com.ua/uk
http://euwo.com.ua/index.php
Шукав матеріал
Дмитрук Андрій
