Битва за Дніпро та визволення Києва
На початку жовтня 1943 року радянські війська вже створили кілька великих плацдармів на правому березі Дніпра. Це стало результатом однієї з найбільших наступальних операцій війни — битви за Дніпро. Німецьке командування розраховувало перетворити річку на неприступний оборонний рубіж, однак ці плани швидко руйнувалися.
Особливу роль у подальшому наступі відіграли війська генерала Миколи Ватутіна та генерала Івана Конєва. Поки німці концентрували увагу на загрозі Києву, Конєв несподівано розгорнув потужний наступ із Кременчуцького плацдарму. Його війська просунулися настільки далеко, що виникла реальна загроза відрізання великих німецьких угруповань, які обороняли південну частину вигину Дніпра.
Лише оперативні дії німецького фельдмаршала Еріха фон Манштейна дозволили уникнути масштабної катастрофи та вивести частину військ із небезпечної зони.
У цей час радянські частини досягли гирла Дніпра. Наслідки були надзвичайно серйозними для Вермахту: німецькі сили в Криму фактично опинилися в ізоляції від основних сил.
Кульмінацією осінньої кампанії стало визволення Києва 6 листопада 1943 року. Столиця України, яка перебувала під окупацією понад два роки, знову повернулася під радянський контроль. Незабаром були звільнені Житомир і Коростень, що значно розширило плацдарм для подальшого наступу на захід.
Німецька оборона ще трималася на півночі
Попри серйозні поразки на українському напрямку, німці все ще зберігали міцні позиції в центральній частині фронту. Після відступу зі Смоленська вони створили нову оборонну лінію, яка прикривала підступи до Білорусі.
Упродовж останніх місяців 1943 року Червона армія здійснила кілька спроб прорватися до Мінська. Проте всі ці атаки виявилися передбачуваними для німецького командування і були успішно відбиті. Таким чином, радянський наступ розвивався нерівномірно: великі успіхи на півдні поєднувалися з тимчасовими труднощами на центральній ділянці фронту.
Корсунський котел — «малий Сталінград» для Вермахту
Новий етап наступу розпочався на початку 1944 року. 4 січня війська Ватутіна перейшли у наступ із району Житомира та Коростеня. Вони стрімко просувалися на захід і вже через місяць досягли Луцька.
Одночасно відбувалася одна з найвідоміших операцій війни на території України. Ліве крило військ Ватутіна повернуло на південь, де з’єдналося з правим крилом армій Івана Конєва. В результаті цього маневру поблизу Корсуня було оточено десять німецьких дивізій.
Корсунь-Шевченківська операція часто порівнюється зі Сталінградською битвою через масштаби оточення. Німецьке командування відчайдушно намагалося деблокувати свої війська, але повністю врятувати оточене угруповання не вдалося. Значна частина солдатів загинула або потрапила в полон.
Наслідком цієї поразки стала втрата Нікополя — важливого промислового району з найбільшими родовищами марганцевої руди. Для військової економіки Третього рейху це був важкий удар.
Наступ до Карпат і загроза Угорщині
Навесні 1944 року Червона армія розгорнула масштабний наступ від Полісся до Чорного моря.
Після загибелі Миколи Ватутіна командування його фронтом перебрав маршал Георгій Жуков. Він спрямував війська на південний захід у напрямку Тернополя, намагаючись охопити німецькі сили з флангу.
Одночасно війська маршала Родіона Малиновського наступали в південній частині України, а Іван Конєв прорвав німецьку оборону на Південному Бузі та швидко досяг Дністра. Більше того, його війська змогли форсувати річку, що стало значним оперативним успіхом.
Жуков також переправив свої сили через верхів’я Пруту. У цей момент ситуація для Німеччини стала критичною. Між Червоною армією та Угорською низовиною залишався лише природний бар’єр Карпатських гір.
Адольф Гітлер дедалі більше не довіряв своїм союзникам. Побоюючись, що регент Угорщини, адмірал Міклош Хорті, може спробувати укласти мир із союзниками або не чинити достатнього опору радянському наступу, німецькі війська 20 березня 1944 року окупували Угорщину.
Боротьба за Карпати та визволення Одеси
Попри стрімкі успіхи Червоної армії, німецькі війська ще залишалися небезпечним противником. На початку квітня вони завдали потужного контрудару з району Львова по розтягнутих флангах військ Жукова.
Цей удар зупинив радянське просування до Яблоницького перевалу через Карпати та дозволив частині німецьких військ уникнути оточення.
Не менш запеклі бої точилися в Молдові. Війська Конєва були зупинені перед Яссами, однак його лівий фланг продовжив рух уздовж Дністра на південь, де з’єднався з арміями Малиновського.
Спільними зусиллями вони завершили визволення Північного Причорномор’я. Одеса — один із найважливіших портів Чорного моря — була звільнена 10 квітня 1944 року. Втрата цього міста стала черговим серйозним ударом для німецької військової логістики.
Крах німецької оборони в Криму
Після виходу Червоної армії до Чорного моря становище німецьких військ у Криму стало безнадійним.
Радянські війська наступали одночасно з двох напрямків: через Перекопський перешийок із півночі та через Керченську протоку зі сходу. Німецькі частини опинилися затиснутими між двома потужними ударними угрупованнями.
9 травня 1944 року німецькі війська залишили Севастополь. Втрата Криму означала повне зникнення німецького впливу в північній частині Чорного моря та відкривала нові перспективи для радянських наступальних операцій на Балканах.
Ленінград нарешті звільнився від блокади
На півночі фронту також відбулися важливі зміни. У січні 1944 року радянські війська провели масштабний наступ, який змусив німців відступити від околиць Ленінграда.
Після майже 900 днів облоги місто нарешті було врятоване від постійної загрози голоду та артилерійських обстрілів. Німецькі війська організовано відійшли на нову оборонну лінію біля системи великих озер.
Хоча цей відступ був відносно успішним з військової точки зору, він мав важливий політичний наслідок: Німеччина втратила сухопутний зв’язок із Фінляндією. Фінське керівництво дедалі більше усвідомлювало безперспективність подальшої війни на боці Третього рейху й уже в лютому 1944 року почало шукати можливості для переговорів про мир.
Підсумки кампанії
Події жовтня 1943 — квітня 1944 року стали одним із найбільш руйнівних періодів для німецького Вермахту на Східному фронті. За кілька місяців Червона армія визволила Київ, Правобережну Україну, Одесу та Крим, вийшла до Карпат і створила загрозу для Угорщини та Балкан.
Стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Радянського Союзу. Німеччина ще могла проводити локальні контрудари, але вже не була здатна змінити загальний хід війни. Наступні операції 1944 року лише закріпили цей перелом, який невдовзі привів Червону армію до кордонів Центральної Європи.
Іван Гудзенко
