Відступ до озера Кошкононг
Після травневих подій Чорний Яструб повів своїх людей на північ, у заболочену місцевість навколо озера Кошкононг на півдні сучасного Вісконсину. Цей важкопрохідний район, який сучасники називали «тремтячими землями», здавався придатним місцем для тимчасового перепочинку. Тут можна було сховатися від переслідувачів, знайти дичину, рибу та інші природні ресурси, необхідні для виживання голодуючого загону.
Проте американське командування не припиняло переслідування. Генерал Генрі Аткінсон керував операціями з бази в Діксонс-Феррі, а полковник Генрі Додж — із Галени. Обидва командири постійно висилали розвідувальні й бойові загони, які прочісували північний Іллінойс і південний Вісконсин у пошуках табору Чорного Яструба. Попри численні можливості для переговорів, жодна зі сторін уже не виявляла бажання розпочати мирний діалог. Війна дедалі більше перетворювалася на безперервне переслідування.
Насильство охоплює прикордоння
Упродовж травня та червня 1832 року бойові дії втратили чітку лінію фронту. Невеликі загони ополченців, добровольців і корінних воїнів постійно вступали у сутички на величезній території. Деякі бої відбувалися за участю кількох сотень людей, тоді як інші нагадували раптові засідки або короткі перестрілки між невеликими групами.
Особливий резонанс викликали події в поселенні Індіан-Крік в Іллінойсі. 20 травня група потаватомі, яка, ймовірно, навіть не входила до загону Чорного Яструба, атакувала поселення. Під час нападу було вбито п’ятнадцять білих поселенців, а двох дівчат-підлітків захопили в полон. Згодом їх вдалося викупити, однак звістка про різанину швидко поширилася американськими поселеннями, посиливши страх і ненависть до всіх корінних народів регіону. У громадській думці ці події почали безпосередньо пов’язувати з Чорним Яструбом, хоча доказів його участі не існувало.
Серія прикордонних битв
Незабаром бойові дії спалахнули й у південно-західному Вісконсині. 14 червня група воїнів племені кікапу напала на поселенців, а через два дні влаштувала засідку ще одній групі колоністів. Проте цього ж дня американські солдати наздогнали нападників біля річки Пекатоніка. Одинадцять воїнів кікапу були оточені, убиті та скальповані. Ця сутичка стала однією з перших перемог американських сил після невдачі при Стіллманс-Ран.
Того самого дня відбулася ще одна важлива битва — біля Келлогс-Гроув у сучасному Іллінойсі. У зіткненні загинули шестеро воїнів сауків і троє ополченців Іллінойсу. Хоча масштаби бою були невеликими, він засвідчив, що війна дедалі більше перетворюється на низку локальних сутичок, які виснажували обидві сторони.
Напади на американські форти
Наприкінці червня Чорний Яструб перейшов до активніших дій. Розуміючи критичну нестачу продовольства, він вирішив завдати ударів по невеликих американських укріпленнях, де можна було здобути необхідні запаси. 24 червня близько двохсот воїнів сауків і фоксів атакували невеликий форт на річці Еппл неподалік сучасного міста Елізабет. Гарнізону вдалося втримати оборону, однак після бою загін Чорного Яструба зібрав харчі та інші припаси на покинутих фермах і в будинках навколишніх поселенців.
Наступного дня вождь спробував організувати засідку на американських солдатів біля Келлогс-Гроув. Проте цього разу ініціатива перейшла до ополчення. У серії сутичок, які історики часто називають Другою битвою при Келлогс-Гроув, американці змусили індіанців відступити. Чорний Яструб утратив щонайменше дев’ятьох досвідчених воїнів — відчутну втрату для невеликого загону, який уже потерпав від голоду та виснаження.
Американська армія посилює переслідування
Розуміючи, що війна затягується, федеральний уряд вирішив значно збільшити свої сили. 15 червня загальне командування кампанією перебрав генерал Вінфілд Скотт, який вирушив на захід із вісьмома сотнями регулярних солдатів. Проте дорогою його експедицію спіткало несподіване лихо. Серед військових спалахнула епідемія холери, яка стрімко поширювалася під час переходу через Великі озера. Коли загін прибув до Чикаго 10 липня, здоровими залишилася менше ніж чверть солдатів. Більшість військових довелося ізолювати на карантин, що тимчасово послабило федеральні сили.
Попри це, переслідування Чорного Яструба не припинилося. Генерал Генрі Аткінсон продовжував операцію, маючи у своєму розпорядженні близько чотирьохсот регулярних солдатів під командуванням полковника Закарі Тейлора, який згодом стане президентом США, а також понад дві тисячі ополченців Іллінойсу. На початку липня американські розвідники виявили покинутий табір біля озера Кошкононг, однак сам загін Чорного Яструба вже встиг залишити це місце.
Війна переходить у завершальну фазу
До середини літа 1832 року становище загону Чорного Яструба стало критичним. Кількість продовольства стрімко скорочувалася, союзники відмовлялися від підтримки, а американські війська дедалі щільніше стискали кільце переслідування. Водночас серія рейдів і локальних боїв лише зміцнила рішучість федеральної влади довести кампанію до повної перемоги. Наступні події мали привести до вирішальних битв, які остаточно визначили результат Війни Чорного Яструба та поклали край організованому опору сауків і фоксів на території Іллінойсу та Вісконсину.
Іван Гудзенко
